Велика Озимина

Озимина— село в Україні в Новокалинівській міській громаді, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 269 осіб.

село Велика Озимина
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Самбірський район
Тер. громада	Новокалинівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46080070070091003
Основні дані
Населення	269
Площа	3,525 км²
Густота населення	76,31 осіб/км²
Поштовий індекс	81477
Телефонний код	+380 3236
Географічні дані
Географічні координати	49°28′24″ пн. ш. 23°23′5″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	280 м
Водойми	Бистриця, річка Черхавка
Місцева влада
Адреса ради	81464, Львівська обл., Самбірський р-н, м. Новий Калинів, пл. Авіації, 1а
Карта
Велика Озимина
Велика Озимина
Мапа

Назва

7 травня 1946 село Озимина Велика перейменували на Велику Озимину і Озимино-Великівську сільську Раду, відповідно до назви її центру,— на Великоозиминську.^[1]

Географія

Озимина— загальна назва двох сусідніх сіл – Мала Озимина і Велика Озимина – в Самбірському районі Львівської області. Адміністративно це два села, які входять до Великоозиминської сільської ради, хоча з давніх часів вважалися одним поселенням з однією спільною історією.

На північ від Озимини знаходиться селище міського типу Дубляни, на захід— село Городище, на схід— село Новошичі, а на південь— Долішній Лужок. З географічного довідника XIXст. «Словник географічний Королівства Польського та інших країв слов'янських» ми дізнаємося, що в той час на північному сході Озимини знаходилося пасовище під назвою «Мочар» (Moczar), а на північному заході— пасовище «Толока» (Tloka).

Західна частина Озимини називається Горіщняни (Horyszniany або O. Gorna (Horiczna)). На захід від Великої Озимини знаходиться Мала Озимина і навіть зараз її іноді в розмові називають Горіщняни (Горіщани). А північні вулички Малої Озимини і тепер називають Толокою. Вздовж південного кордону Малої Озимини тече річка Черхавка (інша назва Черхава)— ліва притока Бистриці. Бистриця і Черхавка входять у басейн Дністра.

За річкою, вздовж того ж південного кордону Озимини проходить автомобільне шосе Самбір-Дрогобич, яке було побудовано в 1855—1858 рр. Від траси до села можна потрапити двома мостами через річку. Перший— пішохідний міст через Черхавку – приведе нас відразу в Малу Озимину. Зараз це сталевий міст з трубчастих балок і настилом із сталевих листів. Другий великий, автомобільний міст, який веде у Велику Озимину. Якщо їхати по цій дорозі в село, то перед мостом праворуч від дороги можна побачити озиминський цвинтар (загальний для Малої та Великої Озимини), а вже проїхавши через міст, ліворуч ми побачимо дерев'яну церкву Святого Миколая.

Історія

Давня історія

На території Городища та Великої Озимини розкопані 5 курганів епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.).

Перші письмові згадки про село датуються від 8 травня 1406 року. Саме цього дня Ельжбета, вдова Спитка, польського магната і краківського старости, власника міста Самбора, який загинув 12 вересня 1399 р. в битві з татарами на річці Ворскла, своєю основоположною грамотою подарувала польським ченцям, отцям-домініканцям, під будівництво монастиря і костелу великі землі в місті Самборі (між вулицями Перемишльська (Шевченка) та Зелена (Січових Стрільців)) володіння Шаде-Яблінь і призначила їм десятину з українських сіл Озимина, Лука, Купновичі, П'яновичі, Стрільбичі і Ступниця. За це ченці зобов'язалися відправляти у костелі святу літургію за засновницю Ельжбету, її чоловіка і родичів, а також раз на місяць одну літургію в селі Озимина.

Згадка села Озимина є в мемуарах середньовічного французького (бургундського) лицаря Гільбера де Ланноа (1386—1462), які називаються «Подорожі та посольства». Наприклад, у записках про подорож лицаря в 1421 році читаємо:

З Пруссії я вирушив до короля польського через місто Садову (Sadowen) у Русі. Я знайшов короля в глибині польських просторів, в одному бідному місці, званому Озимина (Oysemny), і виконав уставлене до нього своє посольство миру від 2-х королів (Франції та Англії) і передав дари короля Англії. Польський король надав мені превелику честь, виславши до мене назустріч за тридцять миль людей, щоб проводити мене до нього, і повелів у вказаному просторому місці влаштувати для мене дуже гарне житло із зеленого листя і гілок для того, щоб я перебував біля нього.

Королем Польщі в той час був Владислав II Ягайло.

Село Озимина було центром Озиминської волості, що вказує на його давньоруське походження. Тоді було кілька типів сіл: волосного, німецького права і села руського права, які в XVI столітті королівські польські ревізори ототожнювали з німецьким. До останньої групи належала й Озимина. Абсолютна більшість мешканців цього села сповідувала православне (згодом греко-католицьке, потім знову православне) віровчення (в селі ніколи не було костелу, тільки церква) і використовувала властиві корінному населенню імена: Іван, Федір, Василь, Михайло і т. ін. До Озиминської волості входив ряд навколишніх сіл. А створення у 1590 році Самбірської економії стало причиною поступової ліквідації цієї волості.

Відомо, що в княжі часи землі Озиминські були віддані на користування одному із воєвод короля Данила— Гурію, який мав тут свої пасовища. Прізвище якого в селі збереглося і по наш час.

У складі Австро-Угорщини

У 1760 році чотири озиминських мірошники мали два млини та дві чверті землі. На правах примусу вони були зобов'язані молоти зерно громади сіл Озимина і Нижній Лужок. Також ці громади ремонтували млини та забезпечували їх жорнами. Королівська скарбниця отримувала 1/3 прибутку з мірок жита і пшениці, а 2/3 залишалася мельникам. 1/3 витрат на ремонт млина брали на себе мельники, а 2/3 – королівська скарбниця. Як правило, посессорство млинових господарств було спадковим і передавалося від батька до сина. Млинові чверті землі в основному оброблялися сільськими громадами примусово— це була обов'язкова панщина (так було в Озимині, Шептичах, Дублянах т. ін.). У 1895 році в Озимині, Дублянах, Кульчицях та інших навколишніх селах був великий неврожай, у результаті якого від голоду селяни вмирали сім'ями.

В останні десятиліття XIX століття у Галичині місцеві шкільні ради створювалися у громадах, де існували основні типи шкіл і до їх складу входили представники школи і церкви. Так було і в Озимині. Рада складалася від 3 до 5 чоловіків, які вирішували всі питання, пов'язані з утриманням школи, стежили, щоб вчителі належним чином виконували свої обов'язки, а також за виплатою їм зарплат та пенсій. Місцева шкільна рада обиралася на 3 роки. Шкільні місцеві ради існували і після розпаду Австро-Угорської імперії. Збереглася печатка-штамп Озиминської шкільної ради. У центрі Малої Озимини є невелика будівля. Раніше тут була початкова школа з 1 по 4 класи. Невеликого приміщення вистачало— дітей у класі було небагато— до 5-7 учнів. Після закінчення цієї школи діти переходили вже в середню школу, яка розташована в селі Городище. Пізніше цю початкову школу закрили, всіх дітей перевели навчатися у Городище, де вже було повне початкове і середнє навчання. А в малоозиминській школі утворили сільський клуб, де й нині влаштовуються танці та громадські збори. Зараз цей сільський клуб називається Народний дім «Просвіта».

Національно-визвольні змагання

4 вересня 2007 на фасаді Народного дому була урочисто відкрита меморіальна таблиця на честь крайового провідника ОУН, політвиховника боївок УПА тактичного відділення 'Маківка-24' Володимира Федика (псевдонім «Береза»). Майбутній повстанець народився в Малій Озимині в 1921 році і навчався у цій школі в 1927—1930 рр. Збройну боротьбу за незалежність України розпочав у 1944 році. Тереном його діяльності були Турківщина, Бориня, Підбузький район, бойківська частина Закарпаття і частина Закерзоння. З 1946 р. очолював крайовий провід з пропаганди і став провідником ОУН. 'Береза', як згадують очевидці, всіляко охороняв молодих вчителів, які прибували до шкіл Галичини з Великої України, цікавився умовами їх життя, навчанням дітей у гірських селах, а дорослих попереджав про можливі провокації з боку енкаведистів. Великим авторитетом користувався серед бойових побратимів, населення, за що його назвали 'гірським генералом'. Є суперечливі дані щодо часу загибелі у Стрийському районі— 1949 (1950) р. Місце поховання повстанця невідомо. Йому було всього 28 років…

Владислав Мацульський, відомий генерал Австрійсько-Угорської імперії при генштабі Австрійської армії у Відні, також родом з цього села. Купив землі між Сідим і Городищем, де був збудований літній будинок для відпочинку, від того часу ці місця називають «генералівка». За часів окупаційної влади СРСР цей будинок був відданий на потреби лікарні і було відкрито пульмонологічне відділення, яке працює і на даний час. Також у селі було поховано його доньку Марію, яка померла в дуже ранньому віці від пневмонії. Відомо, що похорони настільки характеризували втрату генерала, що він усю дорогу до церкви застелював пелюстками троянд для своєї покійної доньки. Також в селі в похований сам Мацульський і його дружина. Під час повстанського руху, який процвітав в селі і мав велику підтримку серед сільського населення, могила генерала була спаплюжена нелюдськими діями тогочасного катівського міністерства НКВС.

У період боротьби з окупацією від імперської влади Росії, більшовицького режиму, окупації СРСР і Гітлерівської Німеччини, багато селян брали участь у національно-визвольних рухах. Багато чоловіків були в УГА, УСС, також велика чисельність жінок та чоловіків була в УПА. В ці періоди багато було в битих і замучених в катівнях НКВС. Село було спалено в вересні 1939-го року поляками за нескорення. У часи Другої світової Війни на полях Озимини були бої, під час відступу німців, вони підірвали міст і млин, який знаходився в селі.

Радянські часи

В часи СРСР, село вважалось неперспективним, що призвело до його занепаду. На жаль, виправити ситуацію після проголошення Незалежності України не вдалось, молодь з села роз'їжджається, кількість будинків у селі суттєво скоротилась.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[2]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	267	99.26%
російська	2	0.74%
Усього	269	100%

Пам'ятки

З села Велика Озимина походить рід Івана Франка—це прізвище вперше згадується в документах 1777 року. 16 вересня 2001 року навпроти місця, де стояла хата прадіда Івана Франка— Теодора місцева громада встановила пам'ятний знак з написом: «З Озимини бере початок Рід Івана Франка. Тут народився його прадід Теодор, дід Іван, а 11.05.1802 р.— батько Яків Франко». 9 липня 2002 року на місцевому цвинтарі освятили могили предків великого українського письменника.

У своїй тритомній роботі в шести книгах «Галицько-руські Народні приповідкі» (1901—1910 рр.) Іван Франко написав прислів'я та приказки, які він зібрав у Нагуєвичах, Дрогобичі, Самборі, Озимині, Унятичі та інших селах Підкарпаття.

Церква

Перші згадки про церкву в селі датуються 1565—1566 рр. Стара дерев'яна церква була збудована в 1673 році, а в 1860 (1862) році на її місці була побудована нинішня церква— дерев'яна тризрубна однорівнева будова із шоломоподібним куполом над нефом із ліхтарем і маківкою на світловому восьмерику. У 1892 році церква була оновлена. У радянський період, 27 років (з 1962 по 1989 рік) стояла закритою. Біля церкви є старе кладовище.