Венедиктов Олексій Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Венедиктов.

Олексій Олексійович Венедиктов (рос. Алексей Алексеевич Венедиктов; нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський пропагандист, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Ехо Москви», президент «Эхо-ТВ»^[1].

Олексій Венедиктов
рос. Алексей Венедиктов
Народився	18 грудня 1955(1955-12-18) (69 років)  Москва, СРСР
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	журналіст, радіоведучий, редактор, педагог, педагог
Alma mater	Московський педагогічний державний університет (1978)
Знання мов	російська
Заклад	Ехо Москви
Посада	головний редактор
Мати	Eleonora Dykhovichnayad
У шлюбі з	Q54941125?
Нагороди	премія імені Йоганна Філіпа Пальмаd (2022) премія Своя колеяd Золоте перо Росіїd
IMDb	ID 2299268
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Олексій Венедиктов та Гілларі Клінтон

Біографія

Народився в родині Олексія Миколайовича Венедиктова (1932—1955), загиблого за тиждень до народження сина офіцера підводного човна, та Елеонори Абрамівни Рабінович (пізніше — Беркович, 1932—1998), лікаря-рентгенолога. Дід з боку батька, Микола Андріянович Венедиктов (1910-?), керівний працівник НКВС — був членом Військового трибуналу Брянського фронту, потім — членом колегії Військового трибуналу Першого Білоруського фронту. Бабуся з боку батька^[2] — Ніна Абрамівна Диховична (1914—2006), архітектор. Брат бабусі — Володимир Абрамович Диховичний, був артистом фронтової агітбригади.^[3]. Племінник бабусі — відомий російський режисер Іван Диховичний.

Після школи вступив на вечірнє відділення історичного факультету МДПІ, одночасно з цим працював листоношею. Після закінчення інституту в 1978 році протягом 12 років викладав історію в ЗОШ № 875 міста Москви. Так само викладав наприкінці 1970-х в середній школі № 177.

Як журналіст — учень Володимира Мукусєва^[4]. На радіостанції «Ехо Москви» працює з серпня 1990 року. Починав з посади газетного оглядача і кореспондента (зокрема, був в Білому домі під час протистояння президента Бориса Єльцина і Верховної Ради), потім став політичним оглядачем, очолив інформаційну службу і, нарешті, в лютому 1998 року обраний на пост головного редактора радіостанції.

З 2002 року — президент телекомпанії «Ехо-ТВ». У вересні 2006 року спробував себе як ведучого програми телеканалу «Домашній» «В колі світла». Володіє 18 % акцій ЗАТ «Ехо Москви»^[5][6].

Від'їзд з Росії

В середині березня 2015, після убивства Нємцова і появи інформації, що його ім'я теж присутнє в «розстрільних списках» путінських спецслужб, покинув Росію через загрозу життю^[7].

Нагороди та премії

• Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (3 грудня 1999) — за заслуги в області культури і у зв'язку з 75-річчям радіомовлення в Росії^[8]
• Кавалер ордена Почесного легіону (Франція)^[9]
• Лауреат премії «Золоте перо Росії» (1996)^[10][11]
• Відзначений нагородою за високий професіоналізм і особисту мужність при роботі в гарячих точках (1997)^[11].
• Лауреат премії імені Артема Боровика^[12]
• Лауреат премії ім. В. Висоцького «Своя колія» (2004)^[13]
• Медаль Ради Безпеки Російської Федерації (1998)^[11].