Вергопуло Еммануїл Іванович

Еммануїл Іванович Вергопуло (1795 , Херсон  — 18 (30) січня 1857 , Севастополь, Таврійська губернія ) — російський військово-морський офіцер, віце-адмірал. Основну частину служби проходив на Чорноморському флоті. Учасник російсько-турецької війни 1828—1829 років, Георгіївський кавалер (1831).

Вергопуло Еммануїл Іванович
Народився	1795  Херсон, Російська імперія
Помер	18 (30) січня 1857  Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Знання мов	російська
Заклад	Чорноморський флот Російської імперії
Учасник	Російсько-турецька війна 1828–1829, облога Варниd і Кримська війна
Військове звання	віцеадмірал
Нагороди	орден Святого Георгія IV ступеня, Золота зброя «За хоробрість», Орден Святого Володимира IV ступеня, орден Святого Станіслава III ступеня, орден Святої Анни II ступеня

Біографія

Народився близько 1795 року в Херсоні в сім'ї підпоручика грецького походження Івана Вергопуло та його дружини Олени Іванової^[1].

Був представлений у гардемарини (1808), призначений у капітан-лейтенанти (1826), на лінійному 110-гарматному кораблі «Париж» крейсував з флотом у Анапи. У ході російсько-турецької війни 1828—1829 років брав участь, на посаді траншей-майора, у взятті цієї фортеці (1828), Георгіївський кавалер^[2].

В 1834 командував фрегатом «Варна», призначений капітаном 1 рангу (1837). В 1839^[3]-1847 роках командував лінійним кораблем «Селафиїл». Був представлений в контр-адмірали (1847) з призначенням командиром 1 бригади 5 флотської дивізії, призначений головою аудиторіату Штабу чорноморського флоту і портів (1851), представлений у віце-адмірали (1855). Помер 18 січня 1857^[2][4].

Нагороди

Нагороджений багатьма російськими та іноземними орденами, а також Золотою зброєю «За хоробрість». Кавалер Ордена Святого Георгія IV ступеня № 4607 від 16 грудня 1831 року^[5].

Сім'я

Дружина: Катерина Петрівна (14.04.1807-4.05.1902), похована на Старому міському цвинтарі Севастополя^[4].

Діти:

• Іван — здобув освіту в Інституті Корпусу інженерів шляхів сполучення, офіцер (з 1854), зарахований до Міністерства Внутрішніх справ (1869), дійсний статський радник (1879), таємний радник (1890), член Ради Міністра внутрішніх справ та Ради з залізничних справ Міністерство шляхів сполучення (з 1889), дійсний таємний радник (1915).
• Олександр (26.02.1840-18.06.1888) — з юнкерів Миколаївського училища гвардійських юнкерів випущений прапорщиком (з 16.06.1859) у Лейб-гвардії Гатчинський полк. Від Лейб-гвардії Гатчинського полку у складі роти Його Величності у чині підпоручика брав участь у урочистості відкриття у Найвищій присутності пам'ятника «Тисячоліття Росії» у Новгороді (8.09.1862). З 1871 р. полку було повернуто колишнє до 1855 р. найменування Лейб-гвардії Єгерський полк. У складі Лейб-гвардії Єгерського полку брав участь у російсько-турецькій війні (1877—1878). У чині капітана (на 28.08.1877) взяв участь у висуванні Лейб-гвардії Єгерського полку на театр воєнних дій. Представлений із капітанів у полковники (старшинство 30.08.1877). Прийняв командування 2-м батальйоном Лейб-гвардії Єгерського полку (з 24.09.1877). Командуючи своїм батальйоном у резерві, брав участь у бою під Телішем (12.10.1877), за що був удостоєний ордена св. Володимира 4 ст. з мечами та бантом (1878). За перехід через Балкани (13-18.12.1877) удостоєний золотої зброї (Найвищий наказ 13.01.1879). Представлений в Генерал-майори (старшинство 16.12.1885) зі звільненням, через хворобу, від служби з мундиром та пенсією двох третин окладу.