Верхньощелепна пазуха

Верхньоще́лепна пазуха^[1] (лат. sinus maxilliaris), га́йморова пазуха (sinus Highmori) — парна пазуха, найбільша з навколоносових пазух. Має пірамідоподібну форму, сполучується із середнім носовим ходом остеомеатальним комплексом^[2]. Відкриття верхньощелепної пазухи і її перший анатомічний малюнок приписуються Леонардо да Вінчі, але справжнім її першовідкривачем вважається британський хірург Натаніел Гаймор, що детально описав її в 1651 році^[3].

Розташування верхньощелепних пазух (позначені блакитним)
Ліва верхньощелепна кістка, вигляд зсередини. Верхньощелепна пазуха позначена червоним.
Деталі
Артерія	підочноямкова артерія, задньоверхня альвеолярна артерія
Нерв	задньоверхній альвеолярний нерв, середньоверхній альвеолярний нерв, передньоверхній альвеолярний нерв, підочноямковий нерв
Ідентифікатори
Латина	sinus maxilliaris
MeSH	D008443
TA98	A02.1.12.023
TA2	780
FMA	57715
Анатомічна термінологія [редагувати у Вікіданих]

Будова

Є найбільшою повітряною порожниною в кістках черепа. Розташована в тілі верхньощелепної кістки, має кілька закутків (recessi): альвеолярний (спрямований донизу, обмежений альвеолярним відростком верхньощелепної кістки), іноді піднебінний (видається в тверде піднебіння), і рідше виличний (спрямований вбік, обмежений виличною кісткою) і підочноямковий (спрямований догори, обмежений нижньою очноямковою поверхнею верхньощелепної кістки). Медіальна стінка складається переважно з хряща. У верхній частині медіальної стінки розташований розтвір (hiatus maxillaris), що відкривається в півмісяцевий розтвір латеральної стінки порожнини носа. Розтвір верхньощелепної пазухи має бл. 2,4 мм у діаметрі^[2][4] і частіше овальну чи щілиноподібну форму.

Внутрішні стінки пазухи вислані мукоперіостом, війки якого коливаються в напрямку розтвору. Ця вистилка відома як мембрана Шнайдера, гістологічно вона являє собою біламінарну (двошарову) мембрану з клітинами псевдобагатошарового циліндричного епітелію на внутрішній стороні і періостом на кістковій стороні. Розміри пазухи можуть бути різними, навіть в однієї людини об'єм правої і лівої може відрізнятися^[4]. Висота може бути від 2 до 4,3 см, ширина — від 1,5 до 3 см, об'єм — у межах 2,5-30 мм³ (частіше 10-20 мм³).

Стінки

У пазусі розрізняють такі стінки:

• медіальна стінка — прилягає до носа (у ній розташований hiatus maxillaris), має зазвичай чотирикутну форму, у нижніх відділах товстіша, ніж у верхніх, на деяких ділянках замість кістки може бути одна слизова, що прилягає до слизової носа (такі ділянки називають фонтанелями);
• верхня — має трикутну форму, містить нижньоочноямковий канал (canalis infraorbitalis, у ньому проходить підочноямковий нерв), що відкривається в порожнину отвором (foramen infraorbitale);
• передньо-латеральна — частіше за все має трикутну форму, утворюється передньою поверхнею верхньої щелепи;
• задньо-латеральна — має багатокутну форму, тонка, і з'єднуючись з передньо-латеральною і верхньою, утворює верхівку пазухи, спрямовану дозаду;
• нижня — вузька смужка кістки альвеолярного відростка верхньої щелепи.

Передньо-латеральна і медіальна стінки сполучуються між собою, утворюючи кістковий виступ — мис (carina).

Розвиток

Є найпершою пазухою, що починає розвиватися в плода, спочатку має форму мілкої борозни. При народженні розміри в середньому 7×4×4 мм. Щорічно збільшується приблизно на 2 мм у висоту і на 3 мм в ширину, завершує ріст приблизно у віці 17-18 років.

Клінічне значення

Гайморит

Найпоширенішою патологією верхньощелепної пазухи є її запалення — гайморит (верхньощелепний синусит). Симптомами гаймориту є головний біль, зазвичай на стороні запаленої пазухи, носові чи глоткові виділення з неприємним запахом, інші ознаки інфекції, такі як гарячка і слабість. Шкіра в ділянці пазухи чутлива, гаряча, червона внаслідок запалювального процесу. На рентгенограмі в нормі півпрозорої для променів пазухи присутні помутніння: внаслідок скупчення слизу^[5].

Частому виникненню гаймориту сприяють близьке розташування верхньощелепної пазухи до лобової пазухи, переднього решітчастого лабіринту, а також верхніх зубів, звідки легко поширюється інфекція. Перебіг хвороби ускладнюється тим, що розтвір пазухи, що сполучує її з носовою порожниною, розташований надто високо, тому природний відтік умісту утруднений. Нерідко причиною гаймориту стають захворювання зубів верхньої щелепи^[2]. Частота випадків запалення пазухи з такою етіологією (одонтогенний гайморит) становить 3-24 % (залежно від методики підрахунку) від загальної кількості.

Ороантральне сполучення

Перфорація верхньощелепної пазухи — патологічне сполучення (нориця) між верхньощелепною пазухою і порожниною рота. Виникає при пошкодженні структур, що розділяють ці порожнини^[6].

Ризик нориці підвищується з віком: пазуха розширюється і оточує корені задніх зубів, проникає в тіло виличної кістки. У випадку втрати молярів пазуха може розширитися ще дальше, роблячи дуже тонкою нижню стінку^[5].

Лікування

Для лікування патологій хірургічним шляхом застосовується гайморотомія — розтин верхньощелепної пазухи з наступним видаленням гною, слизу та іншородних тіл.