Взаємне навчання

Взаємне навчання^[1], взаємонавчання^[2] (англ. mutual (monitorial) education) — метод групового навчання, при якому кожен з учнів або студентів допомагає своїм товаришам засвоїти ті знання й уміння, якими він найбільш успішно оволодів; спосіб організації навчальних занять, коли більш підготовлені учні під керівництвом педагога навчають своїх товаришів^[3]. Учитель тоді виступає як спостерігач та інструктор^[4]. Може спонтанно виникати між дітьми різного віку та рівня знань.

Белл-ланкастерська система — система організації та методів навчання в початковій школі, при якій старші учні і ті, які добре вчаться, були помічниками вчителя й під його керівництвом вели заняття з рештою учнів. Назва (англ. Bell-Lancasterian system of mutual education) походить від імен англійських педагогів А. Белла та Дж. Ланкастера, які незалежно один від одного розробляли схожий метод навчання.^[5][6]

Застосування Ланкастерської системи вбачають у корпоративному навчанні, під яким розуміють підвищення кваліфікації та отримання нових навичок співробітниками однієї компанії^[6].

Історія

Метод відомий із найдавніших часів. Його застосовували в середньовіччі у школах Європи та Азії, у епоху Відродження (наприклад, у гімназії Йоганна Штурма).^[3]

На основі ідеї була детально розроблена англійським священником А. Беллом, вчителем Дж. Ланкастером відповідна навчальна система (белл-ланкастерська система). Вперше застосована в Індії, наприкінці 18 сторіччя — в Англії, на початку 19 сторіччя поширилась у деяких інших країнах (Данії, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Франції тощо). У Російській імперії взаємне навчання запровадили в деяких церковно-парафіяльних школах та військових училищах. У 1818 році декабрист Орлов М. Ф. відкрив школу зі взаємним навчанням у Києві.^[3] Навчання при такій системі мало формально-догматичний характер^[4].

Взаємне навчання є одним з компонентів освітньої моделі концентрації на особистість запропонованої Карлом Роджерсом, яка є частиної гуманістичної педагогіки^[7].

У сучасній освіті поширення набула «парна технологія навчання» як різновид взаємного навчання (засновник — Ж. Жирар, 1804). Ідея взаємного навчання поширилася в 21 сторіччі й у межах навчання у співпраці. Взаємне навчання пропонують для активного використання у НУШ.^[3]

Переваги та недоліки

Переваги взаємного навчання:

• пояснення матеріалу школярами/студентами на доступному рівні;
• самостійне розв'язання проблем учнями;
• усунення внутрішнього напруження школярів, страху невдалої відповіді;
• заохочення самоосвіти^[3].

Недоліки взаємного навчання:

• відсутність у учнів/студентів необхідних педагогічних знань і умінь^[3];
• нехтування поділом молодших школярів на групи відповідно до їх віку й рівня підготовки;
• обмеження контактів молодших школярів зі вчителем^[6].

Проте така система актуальна при організації масової освіти, особливо у школах для бідних та в умовах нестачі вчителів (дозволяла навчати кілька сотень учнів одночасно), а також як допоміжна форма навчання^[6].

Також деякі форми спільного (групового) навчання дають змогу розвивати взаємне навчання через організацію роботи шкільних засобів масової інформації (газети, радіо), ради учнів, розробку проєктів. Переваги добре організованої системи полягають у поєднанні індивідуалізації та колективної партикуляції, наявності груп як однорідних за характером, інтересами, так і різнорідних.^[8]