Владислав Абрагам

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Абрагам.

Владислав Абрагам (пол. Władysław Abraham; 10 жовтня 1860, Самбір — 15 жовтня 1941, Львів) — польський історик, фахівець з історії польської церкви та права. Батько Романа Абрагама. Дійсний член Академії наук у Кракові. Доктор права.

Владислав Абрагам
пол. Władysław Abraham
Народився	10 жовтня 1860(1860-10-10)[1][2]  Самбір, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія[1]
Помер	15 жовтня 1941(1941-10-15)[1][2] (81 рік)  Львів, Райхскомісаріат Україна[1]
Поховання	Личаківський цвинтар[3]
Країна	Республіка Польща
Діяльність	історик, адвокат, політик, медієвіст
Alma mater	Ягеллонський університет (1883) і HU Berlin (1885)
Науковий ступінь	доктор габілітований
Знання мов	польська
Заклад	Ягеллонський університет, Львівський національний університет імені Івана Франка і Люблінський католицький університет Івана Павла II
Членство	Польське наукове товариство у Львові і Варшавське наукове товариство
Посада	посол до Галицького сейму[d]
Нагороди	Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест) Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест) Командор ордена Святого Григорія Великого Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа Орден Залізної Корони 3 ступеня Ювілейна пам'ятна медаль 1898 Ювілейний хрест для цивільних службовців
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився у місті Самбір (тепер Львівської області). До 1878 навчався в Самбірській гімназії, згодом на правничому факультеті Ягеллонського університету в Кракові, де 1883 захистив докторську дисертацію. Наукову роботу продовжував у Берліні та Римі. Після габілітації 1886 працював доцентом кафедри церковного права Ягеллонського університету (1886-1888).

Надзвичайний (1888), звичайний професор церковного права (1890) на правничому факультеті Львівського університету. 1885–1886, 1896 і 1902. У 1899–1900 був ректором Львівською університету, 1900–1901 — проректором.

Могила В. Абарагама

Член Польської академії наук. Керував римською науковою експедицією Історико-філософського відділу Академії наук у Кракові. Тоді польські науковці збирали історичні матеріали в бібліотеках Риму і Ватикану. Від 1930 року на пенсії.

Автор ґрунтовних робіт з історії середньовіччя, у яких досліджував діяльність перших організацій польської католицької церкви, а також праць про історію української церкви. 13 серпня 1921 року відзначений Офіцерським хрестом Ордену Відродження Польщі.^[4] 31 грудня 1923 року — Командорським хрестом того ж ордену.^[5]

У Львові мешкав на вул. Длугоша, 16 (тепер вул. Кирила і Мефодія). Від вересня 1939 до вересня 1941 переховувався в міських монастирях від можливих переслідувань радянської і німецької влади. Помер у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Нагороди

• Командорський хрест ордена Відродження Польщі (31 грудня 1923)
• Офіцерський хрест ордена Відродження Польщі (13 липня 1921)
• Командорський хрест ордена Святого Григорія Великого (Ватикан)
• Командорський хрест ордена Франца Йосифа (Австро-Угорщина)^[6]
• Орден Залізної Корони ІІІ ступеня (Австро-Угорщина)^[6]
• Бронзова ювілейна пам'ятна медаль 1898
• Ювілейний хрест для цивільних службовців (Австро-Угорщина)

Твори

Написав близько 250 праць, багато з яких присвячено історії Львова:

• «Створення організації католицької церкви на Русі» (Powstanie organizacyi koscioła katolickiego па Rusi, 1904),
• «Кілька подробиць про львівські синоди XV ст.» (Kilka szczegółów о synodach lwowskich z wieku XV, 1908),
• «Якуб Стрепа — архієпископ галицький. 1391—1409» (Jakub Strepa arcybiskup halicki 1391—1409,1908),
• «Початки латинського архієпископства у Львові» (Początki arcybiskupstwa łacińskiego we Lwowie, 1909).
• Zawarcie małżeństwa w pierwotnym prawie polskim. 1925.