Внутрішня міграція

Вну́трішня мігра́ція — переміщення людей з одного регіону в інший у межах однієї країни. Внутрішня міграція є однією з форм міграції населення. Основними причинами внутрішньої міграції є, як правило, економічні фактори — рівень доходів і витрат, а також якість життя, тоді як у зовнішньої міграції крім економічних значимі також політичні чинники. Одним із прикладів внутрішньої міграції, характерною для багатьох країн, є урбанізація — переміщення населення зі сільської місцевості в міста.

Приклади

Історія багатьох країн включає приклади значних внутрішніх міграцій населення:

• Велика Британія — в історії Великої Британії було кілька міграцій з півночі Англії на південь, а також із Шотландії, Ірландії (зовсім недавно в Північній Ірландії) і Уельсу в Англію. Найістотнішими переміщення людей були за часів промислової революції, а також у зв'язку з наслідками голоду в Ірландії 1845—1849 років.
• США
  • В середині XIX століття була значна внутрішня міграція зі східних штатів до західного узбережжя, яка істотно зросла після будівництва 1869 року трансконтинентальної залізниці.
  • У період від 1910-х до 1970-х років відбулося масове переселення афроамериканців із сільськогосподарських південних штатів у промислові міста півночі, північного сходу і заходу США.
  • Депопуляція сільських Великих рівнин^[en] від початку XX століття, у багатьох сільських округах сьогодні проживає менше 40 % населення 1900 року.
  • Постійна міграція всіх етнічних груп, що почалася під час «Пилового казана» 1930-х років, але прискорилася після Другої світової війни, до Сонячного поясу^[en] півдня та заходу США.
  • Постійна міграція з Каліфорнії в інші штати приблизно від 1990 року, переважно робочого та середнього класу всіх етнічних груп, але особливо білих, яку називають Каліфорнійським виходом^[en].
• У Новій Зеландії, внаслідок "дрейфу на північ"^[en] Південний острів поступово втрачає населення на користь основного міського регіону, Окленда, на крайній півночі країни.
• На Філіппінах, через централізованість^[en] і нерівномірність розподілу державних повноважень і коштів, люди з провінцій прямують до Манільської агломерації в пошуках кращої роботи та можливостей. Ці процеси тривають, хоча зараз у значно меншій кількості, оскільки серед внутрішніх мігрантів зростає популярність Себу та Давао^[en].
• В Італії, під час економічного дива в країні 1950—1960-х років, так званий «промисловий трикутник» Північно-Західної Італії^[en] зазнав напливу іммігрантів з Південної Італії, оскільки південна частина країни залишалася недорозвиненою та бідною. Пік припав на період від 1955 до 1963 років, коли 1 300 000 робітників переїхали з півдня до північних промислових міст. Після паузи 1980-х роках міграція з півночі на південь відновилася, цього разу спрямована в інші райони півночі та Центральної Італії.
• СРСР — для забезпечення трудовими ресурсами будівництв на Крайній Півночі Росії, в Сибіру і на Далекому Сході людей залучали високими зарплатами, романтикою ударних будівництв організаційними заходами, наприклад, комсомольський заклик^[ru].

Вторинна міграція

Підвидом внутрішньої міграції є міграція груп іммігрантів, яку часто називають вторинною або подальшою міграцією. Вторинною міграцією також називають міграцію [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.] іммігрантів у межах Європейського Союзу.

У США завдання керувати вторинною міграцією переселених біженців покладено на Управління з переселення біженців^[en], програму Управління у справах дітей та сімей^[en] Міністерства охорони здоров'я та соціальних служб США^[1][2]. Проте інформації про вторинну міграцію та пов'язані з нею програмні структурні зміни мало^[3]. Вторинна міграція вважається однією з рушійних сил розподілу переселенців у Сполучених Штатах^[4].

Вторинна міграція сомалійців у США

Сомалійці, група біженців, спочатку широко розсіяна в Сполучених Штатах, сформувала значні громади в Міннесоті, Огайо та Вашингтоні^[5]. Вторинна міграція до Міннеаполіса, штат Міннесота та Колумбуса, штат Огайо, зробила ці два регіони, відповідно, першим і другим серед американських сомалійців^[5]. Географиня Тамара Мотт стверджує, що основною причиною міграції сомалійців до Колумбуса, штат Огайо, було бажання перебувати поруч із сім'єю, друзями та іншими сомалійцями^[6].

До Льюїстона, штат Мен, сомалійці стали мігрувати після того, як у лютому 2001 року соціальні служби переселили туди кілька сімей^[7]. У період від 1982 до 2000 роки агентства з переселення розмістили біженців, серед них 315 сомалійців, у районі Портленда, штат Мен^[7]. Високий рівень завантаженості орендованого житла в Портленді призвів до перших переїздів до Льюїстона^[7]. Сомалійцям притаманне кочування, вони підтримують контакти, часто через мобільний телефон, із великою родиною, членами клану та друзями^[7]. Коли про Льюїстон дізналися інші сомалійці, їх привабили якість життя, низька вартість житла, хороші школи, безпека та більший соціальний контроль над дітьми в маленькому місті^[7]. У період від лютого 2001 року до серпня 2002 року понад 1000 сомалійців переїхали до Льюїстона^[8]. Більшість із цих ранніх вторинних мігрантів прибули з Кларкстона, штат Джорджія, передмістя Атланти^[7]. До 2007 року сомалійці, які приїхали до міста з усіх куточків США та принаймні трьох інших країн^[7], становили вже 6,5 % населення Льюїстона^[9].

Див. також

• Міграція населення
• Урбанізація
• Внутрішньо переміщені особи