Войнилів - Wikiwand

Войни́лів — село Калуського району Івано-Франківської області, центр Войнилівської громади.

Коротка інформація селище Войнилів, Основні дані ...

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Войнилів

Населення Войнилова — 2 540 осіб.^[2]

Remove ads

Розташування

Селище знаходиться на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції Калуш.

Через Войнилів пролягає територіальна дорога Т 0910 Калуш — Бурштин, крім цього з селища радіально розходяться дороги районного значення на Болохів (С090601), Копанки, Дубовицю, Перевозець.

Історія

Узагальнити

Перспектива

Феодалізм

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в найдавніших записах галицьких судів (1435—1475 років) — «Актах ґродських і земських».^[3]
Поселення було королівщиною.^[4] У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі^[5].

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику Прокопу Сенявському заснувати на маґдебурзькому праві місто Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і на короткий час змінив назву.^[6] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. Королівська люстрація 1565 року в селі Сільце зафіксувала імена власників черед худоби: Курило, Василь і Федько.^[7] З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648—1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672—1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місто успішно відбудувалось і процвітало. Про масштаби у 1701 році тодішнього міста Войнилова можна судити хоча б із наявності аж трьох міських греко-католицьких парафій (а весь Войнилівський деканат налічував 28 парафій).^[8]

Капіталізм

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

У 1874 р. у Войнилові створене Братство тверезості, на честь події поставлений хрест поблизу церкви св. Миколи.^[9]

Значної шкоди завдала Войнилову Перша світова війна. У серпні 1916 р. австрійською армією конфісковані 12 давніх дзвонів з трьох войнилівських церков (парафії Святого Миколая, Різдва Христова, Святих Косьмія та Дем'яна) загальною вагою 775 кг, виготовлених від 1600 до 1825 року, з церкви Народження Марії 4 дзвони 1128, 1600, 1617 і 1754 років,з каплиці — 1 дзвін діаметром 25 і вагою 7 кг та ще 5 дзвонів вагою 45, 27, 11, 11, 11 кг 1715—1834 рр. із церкви Сільця^[10]^[11]

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнилів Калуського повіту.

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станиславівського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка^[12].

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців-грекокатоликів, 250 українців-римокатоликів, 150 поляків і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)^[13].

Соціалізм

Від 21 вересня 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією^[14].

У 1940—1941 та 1944—1962 роках Войнилів був центром Войнилівського району. В роки німецької окупації Войнилів входив до Крайсгауптманшафту Калуш. Єврейське населення було розстріляне у Рогатині^[15]. Поляки в 1944 р. виїхали в Польщу, а звідти у Войнилів переселено 18 українських сімей (92 особи).

Після захоплення Войнилова Радянським військами в липні 1944 р. негайно розпочата насильна мобілізація, більшість із мобілізованих додому не повернулася. В центрі селища в приміщенні костьолу в 1944—1962 рр. працювала катівня НКВС (після втрати Войниловом статусу райцентру тюрма стала непотрібною і споруду тюрми-костьолу знесли, рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).^[16]^[17] Населення жорстоко тероризувалося, кращих господарів і свідомих людей виселено на Сибір, землеробів загнано в утворений колгосп «Промінь». 12 червня 1951 р. під приводом попереднього злиття колгоспів Войнилівський райвиконком рішенням № 320 ліквідував Сільцівську і Павликівську сільради з приєднанням до Войнилівської сільради; так припинило своє багатовікове існування село Сільце (польською — Siółko)^[18].

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 приватних житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом. Але з утратою статусу районного центру почалась деградація Войнилова і поступовий соціальний занепад.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Remove ads

Сучасність

Селище повністю електрифіковане і газифіковане та частково забезпечене централізованим водопостачанням^[19].

У вересні 2017 р. Войнилів став центром ОТГ, 10 січня 2018 р. відбулася перша сесія.^[20]

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[21]:

Більше інформації Мова, Кількість ...

Мова	Кількість	Відсоток
українська	2691	99.56%
російська	11	0.40%
інші/не вказали	1	0.04%
Усього	2703	100%

Освіта

Діють освітні заклади:

ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ^[22]^[23], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)^[24];
ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ"
ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯСЛА-САДОК "БЕРІЗКА" ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ^[25]
"ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
"ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Remove ads

Медицина

Войнилівський центр первинної медико-санітарної допомоги^[26]
Калуський обласний протитуберкульозний диспансер [Архівовано 10 листопада 2017 у Wayback Machine.]^[27]

Релігія

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та ПЦУ. Войнилівський протопресвітеріат УГКЦ охоплює 18 парафій.^[28] Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає. За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він у центрі на теперішній вулиці Шевченка. Римо-католицька парафія існувала з 1610 р. Освячення останнього костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.^[29] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на тюрму МДБ, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопував у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю зруйнували на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.^[30]

Remove ads

Пам'ятки

Церква Св. Миколая 1602 р. — пам'ятка архітектури місцевого значення № 757^[31]^[32]
Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912 р.^[33]^[34]
Парафіяльна церква Різдва Пр. Богородиці
Монастир «Пресвятого Серця Ісусового» сестер чину Святого Василія Великого.^[35]
Ландшафтний заказник місцевого значення Яськів потік
Пам'ятник Т.Г Шевченку (скульптор Сергій Онищенко)^[36]

Церква Св. Миколи
Церква Свв. Кузьми і Дем'яна
Церква Різдва Пр. Богородиці
Войнилівський монастир
Хрест пожертви у Сільці

Remove ads

Вулиці

У селищі є вулиці^[37]:

Богдана Хмельницького
Василя Стефаника
Волоська
Гагаріна
Галицька
Євшана
Зелена
Івана Франка
Лесі Українки
Лісова
Миру
Незалежності
Перемоги
Січових Стрільців
Сонячна
Тараса Шевченка
50 років УПА

Відомі люди

Народилися

Белей Іван Михайлович (1856—1921) — український журналіст, перекладач і критик.
Белей Іван Якович (1899—1970) — український лікар і громадський діяч.
Любомир Белей (1962—2018) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лексикографії.
Ярослав Гонський (1930—2017) — український вчений у галузі медицини.
Дурбак Павло (1879—1960) — український промисловець і підприємець, інженер машинобудування, сотник-інтендант та головний інтендант Української Галицької Армії.
Микола Євшан (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
Антоніна Король-Мельник (1922—1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)^[38] — провідника ОУН-Б Карпатського краю^[39].
Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (1908—1979) — польський прозаїк та поет.
Іван Рудович (1868—1929) — український греко-католицький священник, науковець, письменник, педагог і громадський діяч.
Ярослав Самотовка (1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випускник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід. Співробітник Дніпропетровського українського державного університету у 1941-42.
Петро Федюшка — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919 — 15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референт Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу. Лицар Золотого хреста бойової заслуги 1 кляси — посмертно.^[40]
Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (1885—1969) — польський та австрійський художник-портретист.