Войцех Юзеф Скаршевський

Войцех Юзеф Марцін Скаршевський гербу Лещиць (нар. 10 листопада 1743, Янув — пом. 12 червня 1827, Варшава) — польський римсько-католицький і державний діяч, Холмський єпископ (1791–1805), Люблінський єпископ (1805–1824), Варшавський архієпископ і примас Королівства Польського (1824–1827); писар великий коронний (1786–1790), підканцлер коронний (1793–1794) Речі Посполитої; релігійний і полемічний письменник.

Коротка інформація Холмський єпископ, 1790 — 1805 ...

Народився Войцех Юзеф Марцін 23 квітня 1742^[2] (за іншими даними — 10 листопада 1743^[3]) року в Янові (Галицька земля, імовірно тепер — Івано-Франкове на Львівщині), в сім'ї Марціна Скаршевського та Маріанни (Марії) Шимборської^[4].

Освіту отримав у єзуїтських колегіях у Кам'янці, Кракові^[4] та Львові, потім імовірно навчався у Римі. 10 травня 1773 року отримав ступінь доктора права у Краківському університеті^[2].

Під впливом Холмського єпископа Яна Алоїзія Александровича^[pl] обрав теологічну кар'єру. Ще будучи кліриком, завдяки кам'янецькому єпископу Адамові Станіславу Красінському^[pl] став каноніком кам'янецьким. Потім вивчав теологію у Варшавській місіонерській семінарії, 21 липня 1776 року був висвячений єпископом Александровичем на священника. Уже в семінарії Скаршевський прославився своїм красномовством, виголошуючи опубліковані пізніше проповіді у варшавських костелах^[2].

Імовірно, ще під час семінарських занять у Варшаві Войцех Юзеф познайомився з Юзефом Іґнацієм Рибінським^[pl]. Останній, невдовзі після того, як обійняв посаду куявсько-поморського єпископа 4 вересня 1777 року, призначив Скаршевського аудитором Куявсько-Поморської дієцезії, а через два дні — генеральним суддею. Під час частої відсутності єпископа, генеральний суддя вміло вів справи дієцезії. Завдяки добрим відносинам із трьома вищезгаданими єпископами, Войцех Скаршевський швидко просувався духовною кар'єрною драбиною: став каноніком, схоластиком і пробстом у Вольбужі, катедральним каноніком у Влоцлавеку (від 20 січня 1779 р.) та архідияконом поморським (з 19 березня 1780 р.). Окрім того, він став коад'ютором пробста в Ґоломбі, був пробстом у Рацьонжеку та Несулкуві (1784). Також, він отримав від Рибінського село Бичини та десятину з села Островонс^[2].

1779 року єпископ Рибінський призначив Скаршевського інспектором Вольбузького деканату. Протягом 1781-1784 років, під час перебування єпископа у Римі, Скаршевський управляв дієцезією. 1782 року Войцех Юзеф став пробстом капітули у Влоцлавеку; він також був призначений поморським офіціалом, пробстом і офіціалом у Гданську. Отримавши 1786 року номінацію на писаря великого коронного (духовного), він склав повноваження аудитора та генерального судді Куявсько-Поморської дієцезії. 1787 року, за сприяння єпископа Рибінського, король Станіслав-Август Понятовський призначив Войцеха Юзефа Скаршевського секретарем Постійної ради^[5], а 7 вересня того ж року останній був нагороджений Орденом Святого Станіслава^[6].

1790 року став коад'ютором абата цистерціанців у Сулеюві. 15 жовтня цього ж року король призначив його холмським єпископом, капітула затвердила цей вибір 30 жовтня. Войцех Скаршшевський був посвячений на єпископа 6 лютого 1791 року у варшавському костелі Візитанток познанським єпископом Антонієм Онуфрієм Окенцьким^[2].

Єпископ Скаршевський активно брав участь у роботі Чотирирічного сейму^[7], був противником Конституції 3 травня. Однак він присягнув їй, хоча й розкритикував спосіб її прийняття^[2]. 1 червня 1791 року отримав нагороду Орден Білого Орла^[8].

15 січня 1792 року у Варшаві він видав статут Холмсько-Люблінської дієцезії. Керуючись ним, він рішуче захищав церковне шлюбне право. Він зобов'язав духовенство своєї єпархії щорічно проводити п'ятиденні реколекції, наказав парафіяльним священикам засновувати парафіяльні школи, де викладали б катехізис, читання, письмо та арифметику. У Любліні реорганізував семінарію^[9].

1792 року він приєднався до Тарговицької конфедерації та незабаром почав виконувати низку керівних функцій у її центральних органах, а потім і в численних державних установах, зокрема, був консуляром конфедерації^[10]. Набуло розголосу його звільнення від присяги, складеної на Конституції 3 травня^[2]. Брав участь у Гродненському розділовому сеймі 1793 року, де був призначений королем членом депутації для переговорів із російським послом Якобом Зіверсом^[11]. Під час сейму агітував за ратифікацію договорів щодо розділу Речі Посполитої, був членом Гродненської конфедерації^[12]. 22 липня 1793 року підписав договір про відступлення Речі Почполитої від захоплених Російською імперією земель, а 25 вересня — аналогічний договір відступлення з Пруссією у рамках Другого поділу Речі Посполитої^[13]. За особистий внесок під час сейму, який дуже сподобався російській імператриці Катерині II, єпископ Скаршевський отримав від неї подарунок — єпископські інсиґнії, інкрустовані коштовним камінням^[14].

Гродненський сейм призначив його 23 листопада до Едукаційної Комісії^[15]. Політична та організаційна діяльність єпископа втілилася у призначенні його 26 листопада підканцлером коронним із реальними перспективами стати канцлером^[14].

Під час Повстання Костюшка 1794 року Войцех Скаршевський був заарештований і 11 вересня засуджений військово-кримінальним судом до смертної кари. Проте, йому вдалося уникнути шибениці завдяки особистому втручанню папського нунція Лоренцо Літти^[pl]^[16] та короля. Тадеуш Костюшко замінив смертну кару довічним ув'язненням, що викликало обурення серед польських якобінців. Зрештою, внаслідок окупації Варшави російською армією та придушення повстання, єпископ Скаршевський був звільнений уже в листопаді того ж року^[14].

2 лютого 1796 року Войцех Юзеф Скаршевський відбув інгрес до Холмської катедри у Красноставі. Після цього сконцентрувався на діяльності своєї дієцезії^[2].

Після скасування Холмської дієцезії та утворення Люблінської дієцезії, Скаршевський 23 вересня 1805 року отримав номінацію на її першого єпископа-ординарія, проте обійняв цю посаду лише 22 жовтня 1807 року після урочистого оголошення елекційної булли^[2]. Він переніс до Любліна катедральну капітулу з Красноставу, а також свою резиденцію з Кумова. 1816 року він підтримав засноване в Любліні Благодійне товариство^[9].

У Королівстві Польському Конґресовому він став сенатором і, як захисник нерозривності шлюбів, сприяв 1820 року падінню міністра народної освіти Станіслава Костки Потоцького.

4 вересня 1823 року Войцех Юзеф Скаршевський став капітульним вікарієм Варшавської архідієцезії. 11 липня 1824 року він був преконізований на архієпископа-митрополита Варшавського^[17]. Одночасно займав посаду примаса Королівства Польського^[18]. Під час свого правління він заснував Головну семінарію у Варшаві, яка підпорядковувалася лише архієпископові^[9].

12 червня 1827 року Войцех Юзеф Скаршевський помер у архієпископському палаці у Варшаві. Його було поховано 15 червня у підземеллі Собору Івана Хрестителя^[2].

Войцех Юзеф Скаршевський

Життєпис

Нагороди

Основні праці[19]

Примітки

Посилання

Wikiwand - on