Волзька ТЕЦ-1

Волзька ТЕЦ-1 — теплова електростанція у Волгоградській області Росії.

Волзька ТЕЦ-1

48°49′27″ пн. ш. 44°49′04″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія
Введення в експлуатацію	1962 – 1974
Вид палива	природний газ
Котельні агрегати	1 паровий ТГМ-84 (котел 1), 3 парові (котли 2 – 4, виведені з експлуатації), 1 паровий ТГМ-84А (котел 5), 4 парові ТГМ-84Б (котли 6—9), 1 паровий БКЗ-420-140НГМ-4 (котел 10), 5 водогрійних (виведені з експлуатації), 2 водогрійні ПТВМ-100
Турбіни	всі парові, 2 Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 / ПТ-61-130/13 (турбіни 1 та 2, до / після модернізації), 2 Ленінградський металічний завод Р-50-130 (турбіни 3 та 4, виведені з експлуатації), 1 Уральський турбінний завод Т-50-130 / Т-48-115 (турбіна 5, до / після модернізації), 2 Уральський турбінний завод Т-100-130 / Т-97-115 (турбіни 6 та 7, до / після модернізації), 1 Уральський турбінний завод ПТ-135-130 / ПТ-133-115/15 (турбіна 8, до / після модернізації)
Встановлена електрична потужність	497 (2021)
Встановлена теплова потужність	1947 Гкал/г (на піку розвитку), 1217 Гкал/г (2021)
Материнська компанія	«Лукойл»
ідентифікатори і посилання
Волзька ТЕЦ-1

Котельне господарство станції отримало 10 парових котлів, зокрема, відомо про 7 котлів продуктивністю по 420 тонн пари на годину — один ТГМ-84 (станційний номер 1), один ТГМ-84А (номер 5), чотири ТГМ-84Б (номери 6—9) та один БКЗ-420-140НГМ-4 (номер 10). Перші 9 котлів стали до ладу в період по 1974 рік, тоді як котел № 10 додали в 1984-му.

У 1962—1974 роках ввели в дію вісім парових турбін

– дві турбіни типу ПТ-60-130/13 потужністю по 60 МВт (станційні номери 1 та 2). Станом на 2022 рік були переноміновані на ПТ-61-130/13 з показниками по 61 МВт;

– дві турбіни типу Р-50-130 потужністю по 50 МВт (номери 3 та 4);

– у 1968 році одну турбіну типу Т-50-130 потужністю 50 МВт (номер 5). Станом на 2022 рік була переномінована на Т-48-115 з показником 133 МВт;

– у 1971 та 1972 роках дві турбіни типу Т-100-130 потужністю по 100 МВт (станційні номери 6 та 7). Станом на 2022 рік були переноміновані на Т-97-115 з показниками по 97 МВт;

– у 1974 році одну турбіну типу ПТ-135-130 потужністю 135 МВт (номер 8). Станом на 2022 рік була переномінована на ПТ-133-115/15 з показником 133 МВт.

Станом на 2021 рік з експлуатації вже були виведені котли № 2, 3 та 4 і турбіни № 3 та 4, так що сукупна потужність ТЕЦ становила 497 МВт.

Для покриття пікових навантажень ТЕЦ мала 7 водогрійних котлів, що забезпечувало сукупну теплову потужність у 1947 Гкал/г. Станом на 2021 рік залишалось лише 2 водогрійні котла загальною потужністю 200 Гкал/г, а сукупний показник по станції зменшився до 1217 Гкал/г. Майданчик ТЕЦ розташований біч-о-біч із кластером хімічних заводів (тут, зокрема, звели завод органічного синтезу та завод синтетичного каучуку), який є великим споживачем теплової енергії.

Як паливо станція споживає природний газ, що надходить до регіону по системі Коробки — Волгоград.

Видача продукції відбувається під напругою 110 кВ.^[1][2][3][4]