Волинсько-Подільська дивізія

Волинсько-Подільська дивізія (пол. Dywizja Wołyńsko-Podolska) — тактичне (територіальне) з'єднання королівських військ Речі Посполитої. Інша назва дивізії — Волинська дивізія^[1].

Волинсько-Подільська дивізія
Дата створення / заснування	1776
Участь у військовому конфлікті	Російсько-польська війна 1792, Битва під Борушківцями і Битва під Зеленцями
Країна	Річ Посполита і  Корона Королівства Польського
Місце розташування	Волинське воєводство Подільське воєводство
Час/дата припинення існування	1793

Організаційне формування та зміни

Дивізія була організована у 1776 році постановою Делегаційного сейму. Сейм визначив її розгортання у Волинському та Подільському воєводствах. Він наказав їй охороняти кордони та посилювати гарнізон у Кам'янці-Подільському^[2].

Повна організація Подільської (Волинсько-Подільської) та Української (Брацлавсько-Київської) дивізій не вдалася. Ці дві дивізії були об'єднані в одну і становили відносно вільну, територіальну, але водночас найбільшу структуру в армії Речі Посполитої, яка називалася Українською та Подільською дивізією^[1].

За рішенням Великого сейму 1789 року було відновлено дивізію, заплановану на 1775 рік. Навесні 1790 року «українські дивізії» були реорганізовані у Волинсько-Подільську дивізії та Брацлавсько-Київську дивізії^[1]. Такий стан справ тривав до квітня 1793 року, коли Брацлавсько-Київська дивізія була захоплена російською армією. Зміни, запроваджені Гродненським сеймом, які обмежували кількість дивізій двома, не були впроваджені через спалах повстання Костюшка^[1].

Командування дивізії

Командиром дивізії був генерал-лейтенант, якому підпорядковувалися два генерали-майори. Один командував кавалерією, другий — піхотою. Ця норма була введена в дію лише в 1789 році. До цього часу в штатах генерального штабу було зазначено по одному генералу-майору на дивізію^[1].

Командири дивізій:

• Генерал князь Михайло Любомирський — з 1790 року

Помічники:

• Генерал князь Михайло Любомирський — з 1789 року
• Генерал-майор Суфчинський

Організаційна структура

Дивізія складалася з кавалерії, піхоти та артилерії. Вона не мала власного штабу для керівництва операціями. Вона була радше територіальним, ніж тактико-оперативним підрозділом^[1].

У 1790 році до складу дивізії приєдналася 3-тя артилерійська бригада^[3].

Структура Волинської дивізії князя Любомирського у 1792 році^[4]:

• два піхотні батальйони (по одному з 4-го та 13-го полків — загалом 1568 солдатів);
• 21 кавалерійський ескадрон (2967 коней).

Дивізія перебувала на Волині, причому обидва батальйони піхоти у складі 1129 солдатів стояли в Острозі, а їхні резерви (439 солдатів) — ймовірно, в глибині країни.

Член парламенту у березні 1792 року^[3]:

• Дзерзька бригада — Сарогрод
• Бригада Єрліча — Ямполь
• Полк великої коронної булави — Czeczelnik
• 3-тя артилерійська бригада — Полонне (з 1790 р.)

статус кінноти станом на 9 червня 1792 року^[5]:

• вісім ескадронів бригади «Дзєржка»
• п'ять ескадронів бригади Єрліча
• Полк Авангарду Великої коронної булави — Заслав

Операції дивізії

Під час маршу на Заслав, 18 червня 1792 року, деякі частини Волинської дивізії, чисельністю близько 3000 осіб, під командуванням генерала М. Любомирського, зіткнулися з фланговою дивізією генерала Маркова поблизу Зеленця^{[nota 1]}. Марков розмістив стрільців у незайнятих Зеленцях і почав готуватися до атаки на готових до бою поляків. У цей час прибула група Понятовського з Української дивізії. Марков відновив наступ. Чотири батальйони російських гренадерів атакували піхоту, що стояла в центрі. Одночасно інший батальйон єгерів почав висуватися із Зеленця, а російська кіннота атакувала королівську кінноту, що стояла на правому фланзі. Контратакувала бригада Мокроновського. Рішучий удар усіма силами міг призвести до розгрому дивізії Маркова, проте польські командири проявили нерішучість. Марков зумів відступити, хоча і з значними втратами. Під час відступу він натрапив на ар'єргард Костюшка, який не зміг його зупинити. У битві з польською піхотою особливо хоробро проявили себе ті батальйони, які вже перебували під вогнем у бою під Борушковцями^[4].

Коментарі

1. 6200 піхоти та 4200 кавалерії з 24 гарматами →Wimmer, 1978