Волліська мова

Волліська мова або мова увеа (фака’увеа) — полінезійська мова, якою розмовляють на острові Волліс (або Увеа). Цю мову часто називають «східна увеа», щоб відрізняти її від «західної увеа», на якій розмовляють на острові Увеа з групи островів Луайоте (воллісці вважають, що цей острів був колонізований ними в стародавні часи).

Волліська (увеа)
Fakaʻuvea
Поширена в	Волліс і Футуна, Нова Каледонія, Фіджі, Вануату
Регіон	Океанія
Носії	10.400 (2001)
Писемність	латиниця
Класифікація	Австронезійська сім'я Малайсько-полінезійські Центральні Східно-малайсько-полінезійські Океанська підзона Полінезійська підгрупа
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1	—
ISO 639-2	wls
ISO 639-3	wls
IETF	wls

Хоча вона класифікується лінгвістами як ядерно-полінезійською мовою, сильний вплив на неї мала тонганська мова, оскільки острів Волліс довгий час був частиною Тонганської імперії.

Алфавіт

У мові всього 5 голосних: a, e, i, o, u, і їх подовжених варіантів: ā, ē, ī, ō, ū; і 11 приголосних: f, g (завжди читається як /ŋ/), h, k, l, m, n, s (зустрічається рідко, зазвичай для запозичених слів), t, v, '.

« '» Означає гортанну змичку, яка у волліській мові називається' 'fakamoga' '(дослівно - «належить горлу»). Факамога зараз вивчається в школах і позначається на письмі прямим, викривленим або зворотним апострофом. Це ж стосується позначення подовження голосних (на волліській: fakaloa, «подовжити»). Хоча попереднє покоління ніколи на письмі не означало ні гортанні змички, ні подовження голосних.

Приклад вживання: Mālō te ma'uli (Привіт).

Автором першого воллісько-французько-англійського словника був перший місіонер островів Батальйон (проте словник був виданий тільки у 1932 році). Першими книгами цією мовою були Tohi filifili'ia (витяги з Біблії), Tohi Lotu (Релігійна книга) - автор обох батько Батальйон; Te seokalafia o Uvea (географія островів Волліс) і Te Katekisimo (катехезис) - автор обох Понсе. Видавалися також збірники легенд і міфів островів Волліс, нариси з історії островів і ін ^[1].