Вольфганг Келер

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Келер.

Во́льфганг Кьо́лер, іноді Вольфганг Келер (нім. Wolfgang Köhler, 21 січня 1887(18870121), Таллінн — 11 червня 1967, Енфілд (Нью-Гемпшир)) — німецько-американський психолог, один із засновників гештальтпсихології спільно з Максом Вертгеймером і Куртом Коффкою. Доктор філософії (Берлінський університет, 1909).

Вольфганг Келер
нім. Wolfgang Köhler
Народився	21 січня 1887(1887-01-21)[1][2][…]  Ревель, Російська імперія[3]
Помер	11 червня 1967(1967-06-11)[3][2][…] (80 років)  Енфілд, Ґрафтон, Нью-Гемпшир, США
Країна	Німеччина  США  Російська імперія
Діяльність	психолог, викладач університету, філософ
Alma mater	Боннський університет HU Berlin (1909)
Галузь	психологія
Заклад	Геттінгенський університет HU Berlin
Посада	President of the American Psychological Associationd[4]
Науковий ступінь	докторський ступінь[1]
Науковий керівник	Карл Штумпф
Аспіранти, докторанти	Карл Густав Гемпель Vilma Fritschd[5] Wolfgang Metzgerd[5]
Членство	Американська психологічна асоціація Американська академія мистецтв і наук Національна академія наук США
Нагороди	премія Американської психологічної асоціації за значний науковий вклад в психологіюd (1956) Wilhelm Wundt Medald (1962) Howard Crosby Warren Medald (1947) Honorary Fellow of the British Psychological Societyd
Автограф
Вольфганг Келер у Вікісховищі

Експериментально довів у дослідах над тваринами роль інсайту, як принципу організації поведінки. За Келером, при успішному вирішенні інтелектуальної задачі відбувається бачення ситуації в цілому і її перетворення в «гештальт», в силу чого змінюється характер пристосувальних реакцій. Дослідження Келера розширили рамки уявлень в природі навичок і нових форм поведінки людини і тварин.

Келер вивчав феномен транспозиції, в основі якої лежать реакції організму не на окремі, розрізнені подразники, а на їх співвідношення. Він вважав, що психологічне знання слід будувати за зразком фізичного, оскільки процеси у свідомості та організмі як матеріальній системі знаходяться у взаємно однозначним дотриманням (ізоморфізм). Керуючись цією ідеєю, поширив поняття про гештальт на головний мозок. Це спонукало послідовників Келера постулювати наявність в мозку електричних полів, що є корелятом психічних гештальтів при сприйнятті зовнішніх об'єктів.^[6]

Професійна діяльність

• наукова станція дослідження антропоїдів, Канарські острови, 1913-20;
• психологічна лабораторія Берлінського університету, 1920;
• професор Геттінгенського університету, 1921;
• завідувач кафедри психології Берлінського університету, 1922-3 5;
• лекції Вільяма Джеймса, Гарвард, 1934;
• професор Суотморського коледжу, 1935-58;
• професор — дослідник, 1946;
• нагорода «За видатний науковий внесок» АРА, 1957, президент АРА, 1958;
• Гіффордскі лекції в Единбурзькому університеті, 1958;
• Президент Американської психологічної асоціації, 1959;
• почесний громадянин Вільного університету Берліна, 1965;
• почесний президент Німецького психологічного товариства, 1967;
• почесні докторські ступені Пенсільванського, Чиказького, Фрайбурзького, Мюнстерського, Тюбінгенського, Упсальського університетів і Суотморського і Кеніонського коледжів;
• член Американської академії наук і мистецтв; член Американського філософського товариства; член Національної академії наук.

Публікації

• Келер В. «Дослідження інтелекту людиноподібних мавп» (1917).