Леся Воронина

Ле́ся Воро́нина (справжнє ім'я — Олена Анастасіївна Воронина, нар. 21 березня 1955, Київ) — українська письменниця, перекладачка, журналістка, член Асоціації українських письменників.

Леся Воронина
Олена Анастасіївна Воронина
Леся Воронина (ліворуч) і Зірка Мензатюк на книжковій ярмарці, 2011 р.
Псевдонім	Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна, Сестра Лесич
Народилася	21 березня 1955(1955-03-21) (70 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	Дитяча література, перекладацтво
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету[d]
Знання мов	українська
Членство	Національна спілка письменників України і Асоціація українських письменників
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Народилася 21 березня 1955 року в Києві.

Онучка українського письменника Прохора Воронина. 1979 року закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ).

За роки навчання встигла попрацювати кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.

Мандрувала Україною автостопом та Польщею на байдарках (це були спливи по Мазурських озерах, польських річках і річечках). Дружина Євгена Гуцала.

З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».

З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». З 1997 року паралельно з роботою в журналі «Соняшник» працювала коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть». Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури.

У жовтні 1994 — березні 1995 на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського інституту українських студій поїхала до Едмонтона, де взяла участь в підготовці освітнього проекту «Мова» для двомовних україно-англійських шкіл провінції Альберта.

Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».

Член журі літературної премії Національної спілки письменників України в царині літератури для дітей імені Платона Воронька^[1].

Творчість

Найпопулярніші дитячі твори письменниці — збірка повістей «Суперагент 000.» («У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру»), пригодницькі повісті «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера». Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна. Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з'являлися на сторінках журналу «Соняшник».

Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славомира Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та інші).

У 2014 році упорядкувала вірші чоловіка Євгена Гуцала в книжці «Зайці в полі варять борщ», що вийшла у Видавництві Старого Лева.

Скандали

• У квітні 2025 року під час презентації книги письменниця допустила недоречне висловлювання про дитину з аутизмом, за що згодом перепросила^[2][3]. Було відкрито адміністративне провадження і суд дійшов висновку, що письменниця висловилася, але цього недостатньо для визнання адміністративного правопорушення^[4].

Бібліографія

• Суперагент 000 (Київ : Грані-Т, 1996) — дитячий детектив
• Суперагент 000. Нові пригоди (К. : Соняшник, 2000) — дитячий детектив
• Таємниця смарагдового дракона (2001) — дитячий детектив
• Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру (Вінниця: Тезис; Соняшник, 2004)^[5]
• Таємниця пурпурової планети (Вінниця: Теза, 2005)^[6]
• Прибулець з країни Нямликів (К. : Грані-Т, 2007)^[7]
• Нямлик і балакуча квіточка (К. : Грані-Т, 2008)^[8]
• Хлюсь та інші (К. : Грані-Т, 2008)^[9]
• Суперагент 000. У пащі крокодила^[10]
• Сни Ганса Християна (Київ : Грані-Т, 2009)^[11]
• «У пошуках Оґопоґо» (К.: Нора-Друк, 2010)
• Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука (Київ: Грані-Т, 2010)
• Смак олімпійського золота (К. : Грані-Т, 2011)
• Планета Смугастих Равликів (К. : Прудкий Равлик, 2011)
• Слон Ґудзик та Вогняна Квітка (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013)^[12]
• Різдвяна казка від слона Ґудзика (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013)
• Слон на ім'я Ґудзик (Львів, Видавництво Старого Лева, 2016)^[13]
• «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9» (Знання , 2015)
• «Таємне товариство брехунів, або пастка для синьомордів» (Знання , 2015)
• «Таємне товариство ботанів, або екстрим на горі Підстава» (Знання, 2017)
• «Пригоди голубого папуги», (Знання,2018) з ілюстраціями Катерини Штанко

Відзнаки

• 2004 — лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» за книжку «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»;
• 2005 — лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» за книжку «Таємниця Пурпурової планети»;
• 2006 — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» за книжку «Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9»);
• 2008 — лауреат конкурсу «Книжка року BBC» за книжку «Нямлик і балакуча квіточка»;
• 2009 —перша премія VI Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса Християна»;
• 2009 — Перша премія Національного конкурсу «Найкраща книга України 2009» за книжку «Сни Ганса Християна»;
• 2009 — II місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна»;
• 2010 — дипломант Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова — 2010» за роман «У пошуках Оґопоґо».
• 2012 — переможець конкурсу «Дитяча книга року ВВС» (2012)^[14].