Вус Євгеній Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вус.

Євге́ній Володи́мирович Ву́с (1969—2022) — український військовослужбовець, старший солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув під час відбиття російського вторгнення в Україну, оборонець Маріуполя. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня, (2022, посмертно)^[1].

Євгеній Вус Вус Євгеній Володимирович
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	1969(1969) Київ
Смерть	26 березня 2022(2022-03-26) Азовсталь, м. Маріуполь (Помер від поранень, які дістав у бою)
Національність	українець
Alma Mater	Київський національний торговельно-економічний університет
Псевдо	«Прапор»/«Вус-2»
Військова служба
Роки служби	2019—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Війна на сході України Російсько-українська війна Російське вторгнення в Україну (2022) Битва за Маріуполь (2022) Бої за Маріуполь (2022) Блокада Маріуполя
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Відзнака Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції» Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України) Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Нагрудний знак «Учасник АТО»

Життєпис

Народився в місті Києві. Закінчив столичну школу № 27 та Київський національний торговельно-економічний університет. Захоплювався мисливством і туризмом, любив читати.

На початку російсько-української війни Євгеній долучився до волонтерської служби порятунку «ASAP RESCUE» та брав участь в АТО у складі підрозділу «Янголи Тайри». Мав позивний «Прапор». Спочатку був водієм, займався евакуацією поранених українських військових з лінії зіткнення до найближчих госпіталів. Згодом став парамедиком. Виконував завдання в Авдіївці, на Горлівському та Маріупольському напрямках^[2].

2019 року прийнятий на військову службу за контрактом до лав ОЗСП «Азов».

Помер 26 березня 2022 року на території заводу «Азовсталь» внаслідок тяжких поранень, які дістав за 3 дні до цього у бою з окупантами.

Оскільки Євгенія поховали там же, де він і помер — на «Азовсталі» — рідні та близькі так і не змогли його провести в останню путь на Батьківщині^[3].

На момент смерті йому було 53 роки. Залишилися мама, дві доньки, дружина, сестра.

Нагороди

• Орден «За мужність» ІII ступеня (посмертно, Указ Президента України № 254/2022 від 17 квітня 2022 року) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[1]

Також був відзначений нагородами:

• відзнака «За врятовані життя (АТО)»;
• нагрудний знак «Учасник АТО»;
• Відзнака Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції» (17.02.2016);
• Заохочувальна відзнака Міністерства оборони України — Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (10.02.2017);
• нагрудним знаком «Знак пошани» (12.03.2018).