Відділення світла від темряви (Мікеланджело)

«Відділення світла від темряви» (італ. Separazione della luce dalle tenebre) — фреска Мікеланджело Буонарроті на стелі Сикстинської капели (Ватикан), створена ним близько 1512 року. Це — перша сцена із «Книги Буття», що ілюструє Буття 1:4.

«Відділення світла від темряви»

італ. Separazione della luce dalle tenebre
Творець:	Мікеланджело Буонарроті
Час створення:	бл. 1512
Розміри:	180 x 260 см
Висота:	180 см
Ширина:	260 см
Матеріал:	фарба для фрескиd
Техніка:	техніка фрески
Жанр:	сакральне мистецтво
Зберігається:	Ватикан
Музей:	Сикстинська капела
«Відділення світла від темряви» у Вікісховищі

Опис

У центрі композиції одна постать — Бог, зображений у контрапості, який розводить руками світло та темряву. Про цю сцену Вазарі писав, що: «(…) там показано його[Бога] велич, коли він, простягаючи руки, немов сам себе тримає, являючи любов і всемогутність»^[1].

Сцена обрамлена чотирма оголеними юнаками (інюді) та двома медальйонами (щитами). Пози цих юнаків абсолютно різні^[а]. Значення інюді є предметом суперечок (вони надто складні, щоб бути просто декоративними фігурами), але чотири інюді цієї сцени, на думку мистецтвознавця Гайнріха Пфайффера (нім. Heinrich Pfeiffer), можуть представляти «день» та «ніч», що асоціюються зі «світлом» та «темрявою»: юнак біля правої руки Бога (зі сторони «темряви») потягується, наче прокидаючись зі сну, а юнак по діагоналі від нього — біля коліна Бога, на стороні «світла» — схилився під вагою клунку із жолудями та дубовим листям, представляючи денну працю; юнак же біля лівої руки Бога засинає, символізуючи собою «ніч»^[2].

На медальйоні (щиті) над Богом зображено сцену принесення у жертву Авраамом свого сина Ісаака (Буття 22:9-12), а на щиті під Богом зображено пророка Іллю, який возноситься на небо у вогняній колісниці з вогненними конями (2 Цар. 2:11).

П. Білецький так писав про перші три сцени із «Буття»:

У «Розмежуванні тверді та води», «Створенні світил небесних», «Відділенні світла від темряви» смертних людей уже нема — сама буяюча, всемогутня творча сила. У першій композиції одна, сповнена вразливої динаміки постать. На наступній ніби від граничної напруги вона роздвоюється — дві фігури Саваофа летять у різні боки. Далі творець знову один: творча силі сконденсувалася. Такого апофеозу творчої пристрасті ні до Мікеланджело, ні після нього ніхто не створював[3]

Примітки

а. ^{^} Всього Мікеланджело розмістив на стелі 20 інюді, починаючи із п'ятої сцени «Буття». Спершу їхні пози є не такими драматичними, вони формують пару і наче віддзеркалюють один одного. Ближче до вівтаря пози стають різноманітніші