Візантійське право

Візантійськие право — система законодавчих пам'яток, що являють собою переробку римського права стосовно нових умов життя у Візантійській імперії. Виключним джерелом цієї переробки є воля законодавця, відповідно до чого змінюється характер науки права. Основна сфера діяльності візантійських юристів полягає не в законотворчій діяльності, а в тлумаченні (коментуванні) законів. В Римі прав не мали жінки, права вони могли отримати тільки з дозволу батька чи чоловіка. Жінок по закону спалювали за бажанням чоловіка або якщо він загинув

На практиці рецепція норм римського права вилилась у імплітації християнських норм церковного права у традиційну систему римської юриспруденції. Це призвело до виділення у візантійському праві двох сфер: приватного та церковного права, що було явно ефективніше у порівнянні з римською правовою системою. Така структура правової системи створювала міцний ґрунт для суспільно-політичного життя Візантії.

Значною подією в візантійському праві було складення Кодексу Юстиніана, що став підсумком розвитку римського права. Закони постійно удосконалювалися. Закладались засади апеляційних судів, системи морського права. У цьому Візантійське право сприяло еволюції юридичних систем навіть більше за свого прямого попередника — римського права.

Кодекс цивільного права (лат. Corpus iuris civilis) — сучасна назва зведення римського цивільного права, укладеного в 528–534 роках за часів панування візантійського імператора Юстиніана I Великого.

Спочатку зведення складалося з 3 частин:

• Інституцій (4 томи, що були підручниками для юристів-початківців)
• Дигестів (50 томів, складених з праць класичних римських юристів)
• Кодексу Юстиніана.

Наступним кроком розвитку візантійського права стали різноманітні імператорські новели, які регулювали різноманітні процеси суспільно-політичного і економічного життя.

Найважливішим твором візантійського права була «Еклога», видана Левом III, перший великий римсько-візантійський правовий кодекс, виданий грецькою, а не латинською мовою. Невдовзі після цього було встановлено «Землеробський закон», який регулював правові стандарти за межами міст. Хоча Еклога мала вплив у всьому Середземномор'ї (та Європі) через важливість Константинополя як торгового центру, «Землеробський закон» мав вирішальний вплив на слов'янські правові традиції, включаючи традиції Русі.

Джерела візантійського права

Візантія успадкувала основні політичні, культурні та соціальні інститути з Риму. Так само, римське право послужило основою для візантійської правової системи. Протягом багатьох століть, дві великі кодифікації римського права, Феодосія II і Юстиніана відповідно, були наріжними каменями візантійського законодавства. Безперечно, що протягом століть римська традиція все більше змінювалась і розвивалась у нових кодексах, проте її вплив зберігається.

Відповідно до пізньої Римської правової традиції, основним джерелом права (Fons Legum) у Візантії залишалися акти імператорів. Імператори проводили кодифікацію права, але водночас займались і виданням нових законодавчих актів. На початку візантійського (пізньої Римської) епохи законодавча інтерес імператорів посилилися, і закони були тепер регулювання основні аспекти суспільного, приватної, економічного та соціального життя.^[1][2][3]

Ранній період

Протягом IV, V та VI століть імперія неодноразово розділялася та об'єднувалася адміністративно. Ці події були ключовими кроками у формуванні візантійського права. У 438 році імператор Феодосій II опублікував Кодекс Феодосія, який складався з 16 книг, що містили всі чинні закони з часів Костянтина I і до того часу. Він відобразив реалії Східної Римської імперії — боротьбу з аріанами та іншими єретиками, процес закріпачення селянства, зростання деспотизму імператорів. У 439 р. Феодосій переслав екземпляр укладення західному імператорові Валентиніану III, який ввів його в обов'язкове використання на своїх землях.

Невдовзі після свого сходження на престол у 527 році Юстиніан I призначив комісію для збору та кодифікації чинного римського права. Другу комісію, очолювану юристом Трибоніаном, було призначено у 530 році для вибору питань постійної цінності з праць юристів, їх редагування та упорядкування у 50 книг. У 533 році ця комісія створила «Дігести».

Хоча право, яке практикувалося в Римі, розвинулося як тип прецедентного права, це не було «римське право», відоме середньовіччю чи сучасному світу. Тепер римське право стверджує, що воно ґрунтується на абстрактних принципах справедливості, які були перетворені на фактичні норми права законодавчою владою імператора або римського народу. Ці ідеї були передані в Середньовіччя у великій кодифікації римського права, яку здійснив імператор Юстиніан. «Corpus Iuris Civilis» було видано латиною у трьох частинах: «Інститути», «Дігести» (Пандекти) та «Кодекс» (Кодекс). Це був останній великий юридичний документ, що було складенол латиною.

Середній період

Після правління Юстиніана I імперія вступила в період швидкого занепаду, що частково сприяло арабським завоюванням, які ще більше послабили її. Знання латини занепадало, практично зникло, що зробило багато старих юридичних кодексів майже недоступними. Ці події сприяли різкому послабленню правових стандартів в імперії та суттєвому падінню стандартів правничої науки^[4]. Юридична практика стала набагато прагматичнішою, і, оскільки знання латини в імперії зменшувалися, пряме використання «Corpus Juris Civilis» Юстиніана було відмовлено на користь резюме, коментарів та нових компіляцій, написаних середньногрецькою мовою.

Зміни у внутрішньому житті імперії вимагали перегляду законодавства, щоб воно відповідало вимогам часу. Його було запроваджено в рамках реформ Лева III. У 726 році він видав «Еклогу», яку 741 року було доповнено. Вона стосувалась як цивільного, так і кримінального права, являла собою корегування законодавства Юстиніана у бік більш філантропічної версії. Склад редакційної комісії невідомий, але її основним завданням було, з одного боку, змінити ці положення, щоб вони не відповідали сучасності, а з іншого боку, запобігти отриманню суддями грошей за свої дії та допомогти їм правильно вирішувати справи.

Положення «Еклоги» було сформовано під впливом християнського духу, а також загального права, яке захищало та підтримувало інститут шлюбу та запроваджувало рівність усіх громадян перед законом. З іншого боку, були запроваджені покарання у вигляді ампутації кінцівок та сліпоти, що відображало візантійську концепцію цього періоду змін^[5]. За допомогою своєї «Еклоги» Лев також звертався до суддів, запрошуючи їх «не зневажати ні бідних, ні не залишати безконтрольними несправедливих». Крім того, прагнучи стримати хабарництво під час виконання своїх обов'язків, він зробив їхню платню місцевою та сплачуваною з імперської скарбниці. «Еклога» становила основний довідник з правосуддя до часів Македонської династії.

Структура акта є оригінальною і не взята з жодного іншого джерела, враховуючи, що Лев III не хотів завершувати багаторівневу правову реформу. Здається, його метою було лише змінити правову традицію Юстиніана в найважливіших сегментах правового життя, адаптуючи її до потреб і дій сучасності.

Важливим джерелом з питань права, яке особливо характерно відображає внутрішнє життя візантійських сіл у середньовізантійську епоху (VII – кінець XII століття), є «Номос Георгікос», також відомий як Земельний закон. Це приватна колекція, яка постійно поповнюється, і стосується конкретних випадків, що стосуються сільської власності в рамках візантійської сільської громади. Згідно положень селяни були організовані в «громади» та колективно відповідали за сплату загального податку, який мала сплачувати «громада», а також були зобов'язані сплачувати кошти, що відповідали боргам членів громади. Що стосується хронології його написання, оскільки сам текст не має конкретної дати, його можна віднести до періоду між другою половиною VI століття та серединою XIV століття. Дуже рано він був визнаний юридичним довідником великого значення та значною мірою вплинув на право слов'янських країн.

ВАжливою збіркою є «Родоський морський закон» (Nomos Rhodion Nautikos)^[6]. Перша частина стосується ратифікації «Морського права» римськими імператорами. Друга визначає участь екіпажу в морських прибутках та правила, що діють на кораблі, тоді як третя і найбільша стосується морського права, наприклад, розподілу відповідальності у разі крадіжки або пошкодження вантажу чи корабля. «Морське право» було включено до «Базиліки» Лева VI Мудрого як доповнення до книги 53.

Церковне право формувалося завдяку рішень вселенських соборів. Кодифікація церквоно законодавства відбулася за часів імператора Юстиніана II. На Трульському соборі було заповнити прогалини в канонічному праві, залишені попередніми П'ятим (553 рік) та Шостим Вселенськими Соборами. Ця збірка канонів була поділена на чотири частини:канони, що ратифікують доктринальні рішення перших шести Вселенських соборів разом із вченнями Отців Церкви; канони, що визначають обов'язки священнослужителів; канони, що стосуються ченців; канони, що стосуються світських осіб. Вплив цих канонів продовжувався й у майбутньому, і вони були детально анотовані Вальсамоном, Зонаром та Арістеном, трьома великими церковними юристами XII століття.

Водночас протягом VI—XII століть укладаються Номоканони, що були збірками церковних правил і імператорських указів, що стосувалися церкви та її прав й привілеїв, церквоної власності. Це Номоканони Івана Схоластика (VI століття); Іраклія у 14 титулах (VII століття); Фотія (IX століття); Синтагма Феодора Вальсамона та його Схолій до Номоканону Фотія (XII століття); Синопсис Канонум Олексія Арістена (XII століття).

Пізній період

«Еклога» вплинула на зміст законодавчих збірок часів Македонської династії, офіційних документів візантійського права, таких як «Прохірон» імператора Василія I (870/872 рік, визнає недійсними частини «Еклоги» та відновлює закони Юстиніана, а також еллінізує латинські вирази); Епанагога (бл. 879–886 роки); «Ісагога» Фотія (бл. 880 року) «Басиліка» Лева VI (900—911 роки, намагається синтезувати коментарі та глоси VI століття до законів Юстиніана за заголовками та усунути суперечності. До ЧШ століття Базиліки замінили закони Юстиніана як основне джерело римського права.) , . На її основі було створено низку неофіційних (приватних) компіляцій: «Приватна Еклога» (Ecloga private aucta) та «Еклога, змінена за Прохіроном» (Ecloga ad Prochiron mutata).

Див. також

• Шестикнижжя Арменопуло
• Візантійський Землеробс880 рікький закон
• Рецепція римського права