Війна за Вльору

Війна за Вльору (алб. Lufta e Vlorës, італ. Guerra di Valona) або Війна 1920 року (алб. Lufta e Njëzetës) — війна між князівством Албанія і королівством Італія, що йшла з 4 червня по 3 вересня 1920 року на території Південної Албанії і зокрема області Вльора. Албанські повстанці, які поступалися за чисельністю і озброєнням італійцям, зуміли домогтися перемоги і визнання незалежності Албанії: обговорення меж молодої держави на Паризькій мирній конференції остаточно завершилося лише після закінчення війни за Вльору. Цей конфлікт вважають поворотним моментом в історії незалежної Албанії^[1].

Війна за Вльору
За годинниковою стрілкою зверху донизу: італійська військова база; албанські солдати на позиціях; гармати, які захопили албанці За годинниковою стрілкою зверху донизу: італійська військова база; албанські солдати на позиціях; гармати, які захопили албанці
Дата: 4 червня — 3 вересня 1920 Місце: Південна Албанія Результат: Перемога Албанії
Сторони
Албанські націоналісти	Італія
Командувачі
Казім Кочулі Ахмет Лепеніца[en] Селам Мусай	Джованні Джолітті Сеттіміо Пьянчетіні[en] Енріко Готті[en]
Військові сили
4 тис осіб[1]	20 тис осіб, частини артилерії та флоту[1]
Втрати
3 тис загиблих	від 2 до 3 тис загиблих[2]

Передісторія

Перед вступом у Першу світову війну на боці Антанти 1915 року Королівство Італія підписало таємну Лондонську угоду, за якою зобов'язувалося вступити у війну проти Німеччини й Австро-Угорщини в обмін на низку територіальних поступок після війни. У число обіцяних територій входили Валона (нині Вльора) і острів Сазено (нині Сазані), а майбутнє самої Албанії залишалося під питанням: згодом Антанта могла домогтися розділу значної частини Албанії між Сербією, Чорногорією та Грецією, а частину албанських територій оголосити нейтральною зоною або зовсім віддати Італії^[3]. На Паризькій мирній конференції, що пройшла в 1919—1920 роках, союзники довго не могли визначитися щодо кордонів Албанії, але при цьому не піддавали сумніву права Італії на Вльору. Прем'єр-міністр Франческо Нітті очікував, що союзники підтримають приєднання албанських земель до Італії^[4].

Перебіг війни

Албанський уряд не визнавав претензій Італії й не бажав іти на поступки. 4 червня він зажадав від Італії відмовитися від претензій на Вльору й передати управління містом і областю Албанії, на що генерал Сеттімо Пьячентіні відповів відмовою. Албанці оголосили про створення Національного комітету оборони під керівництвом Казіма Кочулі і стали збирати добровольців для захисту своїх земель. Командиром загону чисельністю в 4 тисячі осіб став Ахмет Лепеніца. Албанські повстанці були погано озброєні: не всі мали вогнепальну або навіть холодну зброю, хтось озброювався палицями і камінням. Їм протистояли 20 тисяч навчених італійських солдатів, які були озброєні артилерією й мали підтримку з моря.

Албанці зав'язали бої в регіоні Вльора, а незабаром заколотників підтримали і добровольці з інших великих албанських міст^[5]. Стрімкий натиск албанців не дозволив італійцям перекинути підкріплення, а заколотники взяли місто Вльора в облогу^[6]. 2 серпня 1920 року Італія підписала угоду з Албанією й погодилася вивести свої війська і відмовитися від претензій на Вльору. 5 серпня оголошено припинення вогню, що поклало кінець збройним зіткненням.

Розстановка сил

Албанія

Албанські повстанські частини
Загони з Шуллері	Кало Телхаї
Загони з Кути[en]	Ррапо Чело і Халім Ракіпі
Загони з Дуката	Шеме Садіку і Ходо Жекірі
Сили з Лумі та Вльори	Салі Вранішті
Сили з Фенгу	Мучо Аліу
Сили з Каніни	Бекір Вело
Сили з Саларі[en]	Селам Мусай[en]
Сили з Курвелеша[en]	Ріжа Руна
Сил з Фтерри[en]	Джафер Шеху
Сили з Маллакастри	Бекташ Чакрані та Халім Хаміті
Сили з Скрапара	Ріжа Кодьєлі
Сили з Берата	Сеїт Топтані та Іжедін Вріоні
Сили з Пекіні	Адем Гініші
Сил з Гірокастр	Явер Хуршиті[en] та Джевдет Пікарі[en]
Сили з Чамерії	Алуш Сеті Така і Мухарем Рушиті
Сили з Корчі	Капітан Феріт Фрашері й Тосун Селеніца
Сили з Тірани	Капітан Ізмаїл Хакі Кучі
Добровольці зі США	Капітан Акіф Перметі й Карейман Татжані

Італія

Італійські частини
Район	Підрозділ	Командувач
Район Вльора—Каніна	Штаб 36-ї дивізії	Генерал Сеттімо Пьячентіні, генерал Еммануеле Пульєзе і генерал де Лука
Кота	Транспортний, продовольчий і медичний центр, 4-е командування змішаної артилерії, альпійський батальйон і 72-й піхотний батальйон	Командир карабінерів, генерал Енріко Готті, начальник гарнізону Кавалло Мікеле
Гьорм	Центр кулеметної роти	Капітан Бергамаскі
Замок Матохасанай	72-й піхотний батальйон, піхотний полк, 182-я батарея гірської артилерії (70-мм гармати)	Майор
Замок Телепена	Піхотний батальйон, 157-ий артилерійський відділ, сили карабінерів	Майор Бронціні
Перевал Ллогара	35-й батальйон 35-го полку берсальєрів, 105-й підрозділ	Капітан Боансеа
Хімара	Штаб 35-го полку берсальєрів	Генерал Россі, полковник Манганелі
Селеніца		Майор Гвадалупі
Затока Вльори	Корабель «Сан Маріо», «Бручеті», «Дуліо», «Алькіна», «Оріон», «Арчіоне»
Район Уйа-Фтохта	Авіація
Паная	Склади італійських військ
Вайза	Шпиталь і пости охорони

Мирна угода

Італійські гармати, які захопили албанці

Після тримісячних боїв було підписано мирну угоду між Італією та Албанією, згідно з якою Уряд Італії зобов'язувався виконати такі пункти:

1. Визнати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Албанії в межах кордонів, встановлених 1913 року на конференції в Лондоні.
2. Скасувати протекторат, утворений в 1917 році, повністю відмовитися від претензій на місто Вльора і околиці, а також від ідеї утворення будь-якого мандату в Албанії.
3. Вивести війська не лише з Вльори та її околиць, а й з території Албанії. При цьому італійці зберігали контроль над островом Сазані, мисами Лінгетта і Трепорті (для контролю затоки Вльора) з правом будівництва укріплень, а також невеликий загін в Шкодері.
4. Провести обмін військовополонених з Албанією і звільнення за амністією всіх заарештованих.

Це була перша в історії Албанії угода з іноземною державою, і албанці використовували весь свій вплив і свою міжнародну підтримку для досягнення своїх цілей — зокрема, визнання їхніх кордонів за угодою 1913 року^[7].

Пам'ять

Про події війни оповідає албанська народна пісня «Народ Вльори» (алб. Njerëzit e Vlorës)

І що ми чуємо,

На жаль на нашу Флору: Італійці наступають: На поїздах і парашутах.

Але вона не здалась, ми не допустимо цього.

Зберіться, товариші, в атаку,

Звільнимо нашу Вльору.

Оригінальний текст (алб.)

[Ç’është kështu që dëgjojmë
vaj medet o Vlora jonë
italianët po zbarkojnë
me pampor e me ballonë
jo mor jo nuk e durojmë.
Ngrihi shokë të sulmojmë

Vlorën tonë ta çlirojmë^[8].] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (довідка)