Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Військова поліція Бразилії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Військова поліція (порт. Polícia Militar) — військове формування з правоохоронними функціями, призначене для підтримання громадського порядку, захисту прав і свобод громадян, а також реалізації політики національної оборони у випадку війни. Військова поліція створена з кожному з 26 штатів (порт. estados) та Федеральному окрузі Бразилії. Разом із Військовими пожежними бригадами вони класифікуються як допоміжні сили та резерв Збройних сил Бразилії. Цей статус означає, що їхні працівники є військовослужбовцями, які підпорядковуються військовій ієрархії та військовій юстиції. У мирний час Військова поліція підпорядковується губернаторам відповідних штатів, але у випадку війни або надзвичайної ситуації може бути підпорядкована федеральному військовому командуванню.[5][6]
Важливо не плутати Військову поліцію штатів із Поліцією Збройних сил Бразилії (Polícia do Exército, Polícia da Aeronáutica, тощо), яка є внутрішніми поліцейськими силами, що забезпечують дисципліну та правопорядок виключно серед військовослужбовців федеральних Збройних сил.[7]
Військова поліція регулярно діє спільно зі Збройними силами в межах операцій із гарантування закону та порядку (Operação de Garantia da Lei e da Ordem). Ці заходи часто проводяться у районах із високим рівнем злочинності, наприклад, у фавелах Ріо-де-Жанейро, де злочинні угруповання контролюють значні території.[8]
Remove ads
Основні функції та сфера діяльності
Основна діяльність Військової поліції охоплює широкий спектр завдань із забезпечення внутрішньої безпеки:[9]
- Патрулювання та безпека міст: Забезпечення безпеки в містах, зокрема шляхом постійного патрулювання вулиць, а також у неблагополучних районах (фавелах).
- Підтримання громадського порядку: Розгін протестів та демонстрацій, а також придушення масових заворушень та контроль за мітингами.
- Боротьба з організованою злочинністю: Участь в антинаркотичних операціях та рейдах проти організованих злочинних угруповань і наркокартелів.
- Спільні операції: Підтримка Цивільної поліції у спецопераціях та затриманнях, де потрібна більша силова підтримка.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Передумови появи та походження
Зародження та розвиток воєнізованих поліцейських сил, що стали праобразом сучасної Військової поліції Бразилії, починається на зламі XVIII та XIX століть. На той час Бразилія була найбільшою колонією Португальської Корони, а тому її адміністративні та військові інститути були прямим відображенням або похідними від структур метрополії. До початку XIX століття у метрополії не існувало спеціалізованих воєнізованих поліцейських структур, і Португальська Корона використовувала підрозділи армії для виконання поліцейських функцій, коли це було необхідно.[10]
Ситуація змінилася після створення Королівської поліцейської гвардії Лісабона (Guarda Real de Polícia de Lisboa) у 1801 році принцом-регентом Доном Жуаном. Ця корпорація стала першою воєнізованою поліцейською установою в португальському світі і була заснована за зразком Національної жандармерії (Gendarmerie Nationale) Франції, яка була інституціоналізована у 1791 році. Сама концепція національної жандармерії виникла у Франції після Революції, натхненна Декларацією прав людини і громадянина, що проголошувала безпеку одним із невід'ємних прав. Це протиставлялося старому уявленню про сили безпеки, які служили лише інтересам Держави та правителів, і відображало нове завдання: забезпечення громадської безпеки та прав громадян. Саме цей португальський прецедент, сформований під впливом Франції, став ідейною та структурною основою для майбутніх інституцій Військової поліції, які згодом з'являться на території Бразилії.[11]
Сама концепція національної жандармерії виникла у Франції після Революції, натхненна Декларацією прав людини і громадянина, що проголошувала безпеку одним із невід'ємних прав. Це протиставлялося старому уявленню про сили безпеки, які служили лише інтересам Держави, і відображало нове завдання: забезпечення громадської безпеки та прав громадян. Саме цей португальський прецедент, сформований під впливом Франції, став ідейною та структурною основою для майбутніх інституцій Військової поліції, які згодом з'являться на території Бразилії.[12]
Історія безпосередньо бразильських поліцейських сил бере свій початок ще в колоніальному періоді, значно раніше за створення португальської Королівської гвардії. Ключовим моментом стало заснування Регулярного кавалерійського полку Мінас (Regimento de Cavalaria Regular de Minas) у 1775 році в Капітанії Мінас-Жерайс.[13]
Військова поліція Мінас-Жерайс (PMMG) замінила старі військові підрозділи (terços) допоміжними корпусами, організованими в полки, започаткувала внутрішні функції, що є характерними для сучасної поліції: патрулювання, придушення заворушень та підтримання громадського порядку. Ці полки активно залучалися до завдань соціального контролю, про що свідчить їхня участь, наприклад, у знищенні Кіломбо Кампу-Гранде. Досвід, накопичений Капітанією Мінас-Жерайс із створенням Регулярного кавалерійського полку Мінас у 1775 році, закріпився як початок формування Військової поліції Мінас-Жерайс (PMMG), яка на цій підставі вважається найстарішою військовою поліцією штату в Бразилії.[14]
З прибуттям португальської королівської родини до Ріо-де-Жанейро у 1808 році, виникла потреба у створенні аналогічної сили для охорони двору. Оскільки Королівська поліцейська гвардія залишилася в Португалії, у Ріо-де-Жанейро була створена її аналогічна структура під назвою Військовий підрозділ Королівської поліцейської гвардії (Divisão Militar da Guarda Real de Polícia) — це відбулося 13 травня 1809 року.
Організаційна модель, започаткована в Мінас-Жерайс у 1775 році, стала піонерською у виконанні завдань патрулювання, охорони королівських доріг та підтримання громадського порядку. Ця структура на кілька десятиліть передувала створенню більшості інших військових поліцій штатів і слугувала прикладом для створення майбутніх військових корпорацій в інших провінціях. Таким чином, вона стала історичним та інституційним орієнтиром для впровадження цих сил по всій країні, а також найстарішою військовою поліцією Бразилії.[15]
Зречення Д. Педру I у квітні 1831 року спонукало Регентство до масштабної реформи збройних сил Бразилії. Міліції та орденанси були скасовані, і їх замінила Національна гвардія. Королівську поліцейську гвардію Ріо-де-Жанейро також було ліквідовано, а замість неї було дозволено сформувати Корпус добровільних муніципальних гвардійців (Corpo de Guardas Municipais Voluntários). Провінціям також дозволялося створювати аналогічні корпорації, якщо вони вважали це за необхідне.[16]
Етап після проголошення Республіки та інституціоналізація 1889 року
Проголошення Бразильської Республіки 15 листопада 1889 року стало переломним моментом для поліцейських сил країни. Корпуси муніципальних гвардійців були перейменовані на Військові поліцейські корпуси (Corpos Policiais Militares). Ключові зміни були закріплені в Республіканській Конституції 1891 року, яка, будучи натхненною федеральною моделлю Сполучених Штатів, надала широку автономію штатам (назва, яка замінила колишні провінції Імперії).[17]
Відповідно до нової системи, Військові поліцейські корпуси мали підпорядковуватися штатам, які відтоді керувалися автономно й незалежно. Це призвело до значної регіоналізації та диверсифікації: сили почали отримувати різні регіональні назви, як-от Поліцейський батальйон, Полк безпеки, Військова бригада тощо. Багатші штати активно інвестували кошти у свої поліцейські формування, поступово перетворюючи їх на фактичні міні-армії з метою справляння враження на політичних опонентів та запобігання можливим федеральним втручанням. У цей період, посилений політичними розбіжностями між штатами, військові поліції все більше віддалялися одна від одної, кожна з яких встановлювала власні особливості у структурі та завданнях.[18]
Процес зближення військових поліцейських корпусів із федеральними збройними силами розпочався у 1917 році, коли Поліцейська бригада та Пожежна служба федеральної столиці були офіційно визнані резервом Армії, і згодом ця практика була поширена й на штати.[19] Прийняття цієї угоди звільняло особовий склад штатної сили від обов'язкової військової служби, запровадженої у 1916 році. Водночас, відмова від участі в угоді мала серйозні наслідки: федеральна влада не визнавала звань та рангів офіцерів поліції, і в разі мобілізації офіцери й сержанти могли бути призвані як звичайні солдати. З цього моменту розпочалося необхідне зближення корпусів, що призвело до поступової стандартизації військових звань, уніформи, озброєння та спорядження в усіх штатах.
Після Революції 1930 року поліцейські формування практично об’єдналися в єдину модель, засновану на зразку Бразильської армії. Це сталося завдяки призначенню до штатів федеральних інтервентів, причому керівництво поліцією було передано генералам та офіцерам Армії. Після Конституціоналістської революції 1932 року федеральний уряд почав безпосередньо втручатися в організацію поліції в штатах з метою унеможливити збройну протидію збройним силам. Таким чином, було заборонено придбання озброєння, яке могло б дати змогу поліції протистояти збройним силам. Було заборонено створення артилерійських підрозділів та заборонено мати бойову авіацію у складі військової поліції. Крім того, було обмежено кількість кавалерійських підрозділів — як правило, дозволялася лише одна кавалерійська частина рівня полку на кожен корпус. Таким чином, військова поліція остаточно перетворилася на резервний допоміжний орган армії, що забезпечило єдину ієрархію та структуру, але при цьому суворо обмежило її бойовий потенціал.[20]
Після падіння диктаторського уряду Жетуліу Варгаса у 1945 році, військові поліції повернулися під повний контроль штатів, завершуючи період централізованого федерального втручання. Офіційна назва «Військова поліція» (Polícia Militar) була остаточно закріплена та поширилася саме після Другої світової війни, завдяки популярності та престижу цього терміна наприкінці конфлікту. До цього часу ці сили діяли скоріше як сили жандармерії, головним чином займаючись охороною державних будівель та направляючи уніформовані підрозділи до внутрішніх регіонів штатів, будучи формальною уніформованою частиною цивільної поліції штатів. Відтоді підхід до використання військової поліції був переглянутий: значно розширено сфери її діяльності та розпочато створення нових спеціалізованих підрозділів. Поступово ці сили набували тієї організаційної структури, яку вони мають сьогодні, остаточно перетворившись на інститути, відповідальні за превентивну (патрульну) поліцейську діяльність та підтримання громадського порядку на рівні штатів.[21]
Після 1980-х років: Відновлення іміджу та соціальна інтеграція
З завершенням військового уряду у 1980-х роках Військові поліції почали працювати над відновленням власної ідентичності, яка була сильно позначена образом репресивного апарату двох тривалих періодів режиму винятку (1930–1945 та 1964–1985 роки). У цей час почали приділяти увагу зближенню з суспільством, намагаючись відновити старі методи поліцейської діяльності та активно розвивати нові підходи, що акцентують увагу на взаємодії та превенції.[22]
Наразі особливу увагу у Військових поліціях приділяють двом основним програмам, які є відображенням цієї нової філософії:
1. Суспільна поліція (Polícia Comunitária): Це філософія та організаційна стратегія, яка сприяє партнерству між населенням і поліцією. Вона базується на принципі, що і поліція, і громада повинні працювати разом для виявлення, пріоритетизації та розв’язання спільних проблем, таких як злочинність, наркотики, страхи, соціальні та моральні безлади, а також занепад навколишнього середовища. Метою є покращення загальної якості життя для всіх, оскільки вважається, що соціальні проблеми матимуть ефективніші рішення, якщо всі братимуть участь у їхньому виявленні, аналізі та обговоренні.[23]
2. Освітня програма з протидії наркотикам та насильству (PROERD): Ця програма заснована на американській моделі D.A.R.E. (Drug Abuse Resistance Education), створеній у 1983 році. У Бразилії вона вперше з’явилася у 1992 році через Військову поліцію штату Ріо-де-Жанейро, а з 2002 року впроваджується у всіх військових поліціях країни. Програма педагогічно структурована у вигляді уроків, які обов’язково проводить військовий поліцейський у формі. Окрім фізичної присутності у класі як соціального вихователя, це створює міцний зв’язок у шкільній спільноті, встановлюючи надійну основу підтримки у тріаді: Військова поліція, школа і сім’я.[24]
Ці ініціативи є свідченням того, що Військова поліція Бразилії активно трансформується, намагаючись перейти від традиційної моделі чистої реакції та репресії до превентивної та соціально орієнтованої моделі, що відповідає демократичним стандартам сучасної держави.[25]
Remove ads
Оперативна структура та організація
Узагальнити
Перспектива
Оперативно Військова поліція структурована за чіткою ієрархічною моделлю, яка забезпечує ефективне покриття території штату. Система починається з проміжних командувань (зонних або спеціалізованих), які контролюють основні оперативні одиниці — батальйони, роти та взводи.[26]
Батальйони є основними територіальними одиницями й зазвичай базуються у муніципалітетах або районах із найвищою щільністю населення у великих містах. Їхні роти та взводи розподіляються по навколишніх містах і районах, згідно з критеріями соціально-економічної потреби та демографічного складу.[27]
Для забезпечення присутності у віддалених регіонах із низькою щільністю населення, взводи додатково поділяються на загони або пости патрулювання. Така багаторівнева децентралізація дозволяє максимально ефективно розгортати сили для превентивної поліцейської діяльності.[28]
Окрім піших та моторизованих підрозділів, кінна поліція має свою унікальну структуру. Вона організована у полки, які, своєю чергою, поділяються на ескадрони та взводи. Ці спеціалізовані формування часто використовуються для патрулювання великих відкритих територій, контролю натовпу під час масових заходів або парадів, а також для операцій у важкодоступній місцевості.[29]
Національний покровитель та День Військової поліції
Узагальнити
Перспектива
Національним покровителем усіх військових поліцій Бразилії є Жуакін Жозе да Сілва Шав'єр, більш відомий як Тирадентіс. Він народився в районі Помбал, на території сучасного штату Мінас-Жерайс. В історії Військової поліції він займає особливе місце, оскільки служив альфересом міліції та був командиром загону драгунів, які патрулювали стратегічно важливий Новий Шлях — дорогу, що слугувала маршрутом вивезення гірничої продукції з Капітанії Мінас-Жерайс до порту Ріо-де-Жанейро.[30]
Тірадентес брав активну участь у національно-визвольному русі, відомому як "Мінас-Жерайс Інконфіденція" (Inconfidência Mineira), спрямованому проти португальського колоніального панування. За свою діяльність він був страчений 21 квітня 1792 року. Ця дата є винятково важливою для всієї країни: 21 квітня відзначається «День Військової Поліції» в Бразилії, а в деяких штатах — також День цивільної поліції. Крім того, день його смерті є національним святом.[31]
Тірадентес офіційно вважається Національним Покровителем, а його ім'я внесено до Книги Сталі Пантеону Вітчизни та Свободи як національного героя Бразилії, що підкреслює його значення не лише для поліцейських сил, але й для всієї бразильської державності.[32]
Remove ads
Звання у Військовій поліції
Згідно Закону № 667 від 2 липня 1969 року[33]
Галерея
Патрульні автомобілі
Пожежні автомобілі
Див. також
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads