Віктор Сільвестер

Віктор Марлборо Сільвестер (англ. Victor Marlborough, 25 лютого 1900, Лондон — 14 серпня 1978) — англійський артист, був танцюристом, композитором, музикантом і бенд-лідером британського танцювального бенду. Віктор Сільвестер справив великий вплив на розвиток бальних танців у першій половині 20-го століття. Було продано 75 мільйонів примірників його записів з 1930-х до 1980-х років^[4][5][6].

Віктор Сільвестер
Основна інформація
Дата народження	25 лютого 1900(1900-02-25)[1][2][3]
Місце народження	Вемблі, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Сполучене Королівство
Дата смерті	14 серпня 1978(1978-08-14)[1][2][3] (78 років)
Поховання	Ґолдерс-Ґрін (крематорій)
Громадянство	Велика Британія  Сполучене Королівство
Професії	бендлідерка, диригент, танцюрист, автобіограф, скрипаль, музикант, композитор
Освіта	Вустер коледж, Школа Св. Івана, Лезерхедd і The John Lyon Schoold
Інструменти	скрипка
Нагороди
Діти	Victor Silvesterd

Ранні роки

Сильвестр був другим сином вікарія з лондонського району Вемблі. Він навчався в коледжі Ardingly, школі St. John's, Leatherhead і John Lyon School в Хероу, з яких згодом відрахувався.

Під час Першої світової війни, у вересні 1916 року, він вступив на службу в британську армію і служив рядовим розвідником у Аргайл і Сазерленд. Про свій вік він збрехав призовним органам, заявивши, що йому 20, тоді як йому було лише 16. Він брав участь в битві біля Арраса в квітні-травні 1917 року, а також був членом п'яти ескадронів страт, які розстрілювали дезертирів^[7][8]. Як тільки його реальний вік був розкритий, він був негайно виведений з фронту і відправлений назад на військову базу в Етаплі. Через два тижні він був переведений в перше британське відділення швидкої допомоги для служб Італії^[9].

4 вересня 1917 року в Селла-ді-Дол, недалеко від Сан-Габріеле, під час евакуації поранених італійських військовослужбовців на ношах, в результаті важкого бомбардування австрійцями і німцями, він був поранений в ногу через вибух снаряда, але відмовився від медичної допомоги, поки інші поранені не були евакуйовані. За свою відвагу він був нагороджений італійською бронзовою медаллю за військову доблесть^[en] в декреті військового міністра Італії від 30 листопада 1917 року.

Після війни він навчався у Вустер-коледж в Оксфорді протягом 1 року. Йому запропонували місце в Королівському військовому коледжі в Сандгерсті і він думав продовжити свою військову кар'єру, але швидко вирішив, що це не його. Він вивчав музику в Трініті-коледжі в Лондоні, маючи до цього досвід гри на фортепіано лише з дитячих уроків з вчителями.

Кар'єра танцюриста

Тим часом йому стали цікаві танці. Він був одним з перших повоєнних англійських танцюристів, який показав повний «природний поворот^[en]» у повільному вальсі. Це нововведення стало причиною його перемоги на першому Чемпіонаті світу з бальних танців^[en] у 1922 році з Філліс Кларк у статусі партнерки. Через кілька днів він одружився з Дороті Ньютон^[10].

Він знову виступив у 1924 році, посівши друге місце після Максвелла Стюарта — винахідника подвійного зворотного обертання^[en] у вальсі — і Барбари Майлз. Він був одним із засновників Бального комітету Імператорського товариства вчителів танців, який систематизував теорію та практику бальних танців — тепер відому як міжнародний стиль — і опублікував першу книгу, що втілює нові стандарти 1927 року. Це був Modern Ballroom Dancing, що став бестселером і зберігся в друку в багатьох виданнях, останній з яких вийшов в 2005 році.

Потім він відкрив танцювальну академію в Лондоні, яка в підсумку перетворилася в мережу з 23 танцювальних студій. До початку 1930-х років його вчення стало відомим, і він навчив деяких знаменитостей того часу, серед яких була Естель Томпсон, більш відома як Мерль Оберон^[10]. У Віктора в 1950-х роках було своє власне телевізійне шоу на BBC, яке називалося BBC Dancing Club, а пізніше він був президентом Імператорського товариства вчителів танців.

Музична кар'єра

Відсутність, на його думку, правильних записів для бальних танців, призвело до того, що Сільвестер у 1935 році сформував свою власну групу з п'яти осіб, яку згодом розширили і назвали «Victor Silvester and his Ballroom Orchestra», чий перший альбом «You're Dancing on My Heart» (Аль-Браяна і Джордж М. Маєра), був проданий у кількості 17 000 копій. Він наполіг, щоб його записи точно відповідали тактам в хвилину, рекомендованим ISTD для бальних танців, поняттю, названому «strict tempo (строгий темп)». У британських очах він став нерозривно пов'язаний з фразою «повільно, повільно, швидко-швидко-повільно» — ритм, який використовується в фокстрот та квікстеп.

Група Сільвестера завжди мала характерне звучання, досягнуте незвичайним складом в тому числі, а також розділ звичайного ритму, альт-саксофон (спочатку Чарлі Спінеллі, а пізніше, протягом 26 років, Едвард Оуен «Poggy» Погсон, який раніше грав в оркестрах Джека Пейна і Джека Гілтона), ведуча сольна скрипка (протягом багатьох років зазвичай це Оскар Грассо), і не одне, а два фортепіано, одне грає соло, а інше підтримує імпровізоване дзвінке контінуо на задньому плані протягом кожного твору, Сільвестер назвав це явище «лимонад». Цей звук піаніно, як кажуть, був створений для нього піаністом, а пізніше, лідером групи і радіо-зіркою Бі-бі-сі Феліксом Кінгом.

Сільвестер зазначає у своїй автобіографії, що його перші два піаністи в 1935 році були Джеррі Мур, який відповідав за мелодію і Фелікс Кінг, що відповідав за «лимонад». Більш пізні піаністи в різний час, були: Монія Літер, Чарлі Пуд, Джек Філліпс, Біллі Манн, Віктор Паркер (також акордеон), Ернест «Слім» Вілсон (який також був головним аранжувальником Сільвестера і з яким він написав кілька п'єс), Едді Маколей і Ронні Тейлор. Барабанщиком Сільвестера протягом понад чотирьох десятиліть був Бен Едвардс. Це були першокласні гравці, деякі з яких (наприклад, Літер, Грассо і Погсон) вже були відомі в джазі, перш ніж вони приєдналися до бенду Сильвестра. На відміну від більшості британських танцювальних груп тієї доби, вокалу у Сільвестера не було. Він продовжував робити музику протягом півстоліття, в основному охоплюючи популярні стандарти музики і мелодії з телешоу, тредовий джаз^[en] і в останні роки, особливо з 1971 року, коли оркестр продовжував працювати під керівництвом його сина Віктора Сільвестера молодшого, рок, диско і поп.

Конкуренція

Продажі записів Сільвестера були настільки великі, що конкуренція була неминуча. Інші танцюристи приєдналися до цієї ідеї і створили свої власні бенди. Серед них були: Генрі Жак, Максвелл Стюарт, Жозефіна Бредлі і Воллі Фраєр. Були й інші бенди на чолі з відомими музикантами. Кращим з конкурентів Віктора був, ймовірно, Джо Лосс, у якого була більш довга музична кар'єра, ніж у Сільвестера. У післявоєнний період, переможцем цієї гонки в латинських танцях під (в основному) кубинські і бразильські ритми був Едмундо Рос.

Останні роки

До 1958 року, коли він опублікував свою автобіографію, тоді він уже був найбільш успішним лідером танцювальних бендів в історії британської музики і головною зіркою британського радіо і телебачення. Його телевізійне шоу BBC Dancing Club тривало 17 років, з 1948 по 1975 рокт^[11]. Його некролог в «Таймс» відмітив: «Включаючи радіо в Фамагусті, Кейптауні або Пекіні, можна почути, як його музика звучить з динаміків»^[12].

Віктор Сільвестер був удостоєний звання офіцер «Ордена Британської імперії» в 1961 році. Він помер під час відпустки на півдні Франції у віці 78 років. Оркестр існував під керівництвом його сина до 1990-х років. Віктор, його дружина і син увічнені в Golders Green Crematorium, в Лондоні.

Бібліографія

• Victor Silvester, Modern Ballroom Dancing, London: Herbert Jenkins, 1927 — мало багато перевидань, останнє: London: Ebury, 2005 edition, revised and augmented by Bryn Allen: ISBN 0-09-190509-5.
• Victor Silvester, Theory and Technique of Ballroom Dancing. London: Herbert Jenkins, 1932; 2nd ed 1933 and other editions.
• Victor Silvester (with foreword by Philip J. S. Richardson), The Art of the Ballroom. London: Herbert Jenkins, 1936.
• Victor Silvester, Old Time Dancing. Herbert Jenkins, London. 1949 and later editions.
• Victor Silvester, Dancing for the Millions: A concise guide to modern ballroom dancing. London: Odhams Press, 1949.
• Victor Silvester Sequence Dancing. London: Herbert Jenkins, 1950, and later editions.
• Victor Silvester, More Old Time Dances. London: Herbert Jenkins, 1951.
• Victor Silvester, Modern Dancers' Handbook. London: Herbert Jenkins, 1954.
• Victor Silvester, c.1955. Victor Silvester's Album.
• Victor Silvester, Dancing Is My Life: The Autobiography of Victor Silvester. London: Heinemann, 1958.
• Walter Whitman and Victor Silvester, The Complete Old Time Dancer. London: Herbert Jenkins, 1967.
• Victor Silvester, Modern Ballroom Dancing: History and Practice. London: Barrie and Jenkins, 1977.
• Victor Silvester, Old Time and Sequence Dancing. London: Barrie and Jenkins, 1980.