Віллі Мюнценберг

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мюнценберг.

Вільгельм (Віллі) Мюнценберг (нім. Wilhelm Münzenberg; 14 серпня 1889, Ерфурт — 17 жовтня 1940, Сен-Марселлен) — німецький комуніст, видавець, діяч Комінтерну та засновник Міжнародної робочої допомоги.

Віллі Мюнценберг нім. Willi Münzenberg
Народження:	14 серпня 1889(1889-08-14)[1][2][…]  Ерфурт[1]
Смерть:	21 жовтня 1940(1940-10-21)[1] (51 рік) або 22 червня 1940(1940-06-22)[3] (50 років)  Сен-Марселлен
Причина смерті:	повішення
Країна:	Німецький Райх
Партія:	Комуністична партія Німеччини і Young Socialists Switzerlandd
Автограф:
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в сім'ї корчмаря. Мати Мюнценберга походила з баронського роду фон Зекендорф. В юності встиг попрацювати робітником на взуттєвій фабриці і помічником аптекаря. Згодом приєднався до Соціал-демократичної партії Німеччини, потрапив до в'язниці за організацію робітничих заворушень і перебрався до Швейцарії^[4].

У 1914 році увійшов до радикальної меншості СДПН, яка виступала проти війни і утворила НСДПН. У квітні 1915 року на Бернській міжнародній соціалістичній конференції молоді був обраний секретарем Міжнародного секретаріату молоді.

В Швейцарії в цей час опинилися й ватажки більшовиків, з якими Мюнценберг швидко зійшовся і навіть допомагав переправити їх через Німеччину до Швеції (звідки вони могли вирушити додому).

В 1918 році Мюнценберга вислали з Швейцарії до Німеччини, де в цей час вже спалахнула революція. Він приєднався до «спартаківців» (майбутньої комуністичної партії Німеччини), а на першому конгресі Комуністичного інтернаціоналу молоді^[en] в Берліні був обраний її міжнародним секретарем^[4].

На початку 1920 року організував Міжнародний фонд допомоги робітникам, що офіційно збирав гроші для допомоги голодуючим Поволжя, але також здійснював велику комерційну діяльність.

Мюнценберг, зокрема, став власником видавництва «Нойер Дойчер Ферлаг^[de]», навколо якого постала ціла медіаімперія. Її флагманом була «Робітнича ілюстрована газета^[de]», до роботи в якій Мюнценберг залучив найкращих авторів і ілюстраторів, серед яких були «винахідники фотомонтажу» Джона Хартфілда^[de] і Георга Гросса. Її доповнювали щоденні газети «Берлін ам морген» і «Вельт ам абенд^[de]» та «нишеві» видання на кшталт «Шляху жінки^[de]» чи «Робітничого фотографа^[de]». Про «успіхи» СРСР розповідав часопис «Радянська Росія в світлинах». За кілька років за накладами і впливом на ринок холдинг Мюнценберга увірвався до провідної п'ятірки в Німеччині. Газети, контрольовані ним, виходили і в багатьох інших країнах — навіть на Далекому Сході^[4].

Міжрабпом володів власними кіностудіями, у тому числі найбільшою радянською кіностудією «Межрабпом-Русь^[ru]» та прокатною компанією «Прометей-фільм^[de]». Мюнценберга називали «червоним мільйонером» і зазначали, що він звик жити стильно^[5].

У 1924 році Мюнценберга було обрано депутатом рейхстагу від Комуністичної партії Німеччини.

Мюнценберга вважають винахідником технології залучення до співпраці з комуністами західних інтелектуалів (так званих «корисних ідіотів») за допомогою створення численних громадських організацій, які декларували найшляхетніші цілі, залучали до свої лав якмога більше гучних імен, а потім спрямовували у потрібне русло інфільтрованими до них функціонерами. Для цих організації також використовували термін «клуби невинних» — проте громадянська дружина Мюнценберга Бабетта Гросс^[de] згодом заперечувала, що він коли-небудь вживав це словосполучення^[4].

Окрім осередків Міжрабпому Мюнценберга вважають організатором численних товариств «друзів Радянської Росії»^[en], Антиімперіалістичної ліги, Світового комітету проти війни та фашизму^[en] тощо.

Після приходу Гітлера до влади в 1933 Мюнценберг разом з Бабеттою Гросс емігрував до Франції. Тут він видав «Коричневу книгу гітлерівського терору та підпалу рейхстагу», яка була перекладена більш ніж 20 мовами і стала важливим елементом антифашистської пропаганди. Її вважають одним із найбільших пропагандистських успіхів за всю історію Комінтерну^[6][7] .

Використавши наплив за океан біженців з Німеччини, серед яких було чимало талановитих фахівців з виробництва кіно, які й справді ненавиділи нацистів, Мюнценберг розпочав проникнення до Голлівуду. Виконавцем цієї операції став його помічник Отто Кац^[en] , який діяв під псевдонімом «Рудольф Бреда». Йому вдалося створити «Антинацистську лігу Голлівуду^[en]» та спонукати вступ деяких його працівників, зокрема Дональда Огдена Стюарта, до комуністичної партії. Зрештою, США відвідав і сам Мюнценберг^[4].

У Франції Мюнценберг організував Світове товариство допомоги жертвам німецького фашизму, провів міжнародний антифашистський конгрес діячів культури у Парижі. Зрештою, його викликали до Москви, де готували процеси проти працівників Комінтерну. Мюнценбергу вдалося вирватися із пастки за допомогою Пальміро Тольятті.

У 1936 році він брав участь в організації міжнародних бригад для участі в Громадянській війні в Іспанії. Проте у тому ж році виступив із критикою сталінізму, у зв'язку з чим у 1937 році Мюнценберг був на вимогу Вальтера Ульбріхта виведений зі складу ЦК КПГ. 22 серпня 1939 року в Москві було підписано пакт Молотова — Ріббентропа. Віллі Мюнценберг різко висловився проти; йому належить цитата «Сталін, ти — зрадник!». Опублікував довгу статтю в антинацистському журналі Zukunft і в 1939 був виключений з партії. У 1939—1940 роках працював на французькому радіо, організовуючи мовлення на Німеччину.

У червні 1940 року втік з Парижа, рятуючись від німців. Був заарештований урядом Даладьє і відправлений до табору (Camp militaire de Chambaran), звідки втік, можливо за сприяння агентів НКВС. 17 жовтня 1940 був знайдений мисливцями задушеним у лісі.