Вільгельм Фельдман

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фельдман.

Вільгельм Фельдман (*8 квітня 1868(18680408), Збараж — †25 жовтня 1919) — польський публіцист єврейського походження, літературний критик та історик літератури, в тому числі автор «Współczesnej literatury polskiej»; також драматург та прозаїк.

Вільгельм Фельдман
Wilhelm Feldman
Портрет В.Фельмана, намальований С.Виспянським
Народився	8 квітня 1868(1868-04-08) Збараж
Помер	25 жовтня 1919(1919-10-25) (51 рік) Краків, Польська Республіка[1]
Поховання	Раковицький цвинтар
Країна	Польща
Діяльність	літературний критик публіцист
Знання мов	польська[2]
Медіафайли у Вікісховищі

|Фото=

Був одружений з Марією Клейман (перекладачкою літератури західними мовами), мав сина Юзефа Фельдмана (1899–1946).

Біографія

Вільгельм Фельдман народився у місті Збараж. Походив з бідної ортодоксальної єврейської родини.

У 1883 році Фельдман виступив у Збаразькій синагозі із закликами до євреїв інтегруватися в польське суспільство. Хасиди сприйняли це як зневагу й вигнали його з синагоги^[3].

Він покинув дім і поїхав до Львова, де приєднався до групи євреїв, котрі пропагували польську політичну орієнтацію^[4].

Був гарячим прихильником єврейського асиміляційного руху. Вже 1886 року проводив активну кампанію за асиміляцію (пол. "uobywatelenia") євреїв, видавав такому у дусі журнали та брошури («Asymilatorzy, sjoniści i Polacy» («Асимілятори, сіоністи і Поляки»); «O jargonie żydowskim» («Про єврейський жаргон»); «Stosunek Mickiewicza do Żydów» («Ставлення Міцкевича до євреїв»); «Kościuszko i Berek Joselowicz» («Косцюшко і Берек Йосельовіч»)). Перебуваючи на посаді секретаря барона Моріса Хірша, мав можливості для встілення своїх ідей у життя.

Згодом перейшов з єврейських справ до суспільних, зокрема, брав участь у формуванні в Галичині радикально-поступовської партії. Був одним з засновників друкованого органу для прихильників цієї партії — періодичного видання «Ognisko».

С. Виспянський. Обкладинка „Współczesna literatura polska 1880—1904. Warszawa, 1905“

1895 року у Берліні В. Фельдман слухав лекції з суспільних наук і філософії, проте наприкінці року мусив покинути місто, через судові звинувачення у «великопольській пропаганді». Згодом він осів у Кракові, де створив періодичне видання «Dziennik Krakowski», редаговане в демократично-ліберальному дусі. Після півтори року існування газета перестала виходити, а Фельдман переїхав до Львова, де проживав на доходи від літературних та публіцистичних праць.

1901 року зайнявся видавництвом краківського журналу «Krytyka», який занепадав. Займався журналом до 1914 року, спочатку у Львові, пізніше у Кракові. Крім того, займався організацією народних університетів (Народного університету у Кракові (пол. Uniwersytet Ludowegy w Krakowie) та Вищих літніх курсів у Закопаному (пол. Wyższe Kursy Wakacyjnych w Zakopanem)). Провів багато популярних лекцій на естетичні, історико-літературні та філологічні теми. Під час Першої світової війни підтримав Ю. Пілсудського і вступив до Польських Легіонів.

Творчість

Головна праця Фельдмана «Współczesna literatura polska» за його життя була видана кілька разів разом з різними доповненнями про наступні періоди (наприклад 1-ше видання 1901 року розповідало про період 1880–1901, до 2-го видання 1905 року вже було додано четвертий том до 1904 року, а 6-те видання (1918) займало вже період 1864–1917. В 8-му виданні (1930), опрацьованому вже після смерті Фельдмана Станіславом Лемом вже було описано період 1864–1923. Серед інших публіцистичних праць Фельдмана є також «O Rosji» («Про Росію», Краків, 1903); «Współczesna krytyka literacka w Polsce» («Сучасна літературна критика у Польщі», Львів, 1905); «Stronnictwa i programy polityczne w Galicji 1846–1906» («Політичні програми і течії у Галичині 1846–1906», Краків 1906–1907); «Dzieje polskiej myśli politycznej w okresie porozbiorowym» («Історія польської політичної думки після поділів», Краків, 1913–1920).

Автор критичних праць про Станіслава Виспянського і Стефана Жеромського («O twórczości Stanisława Wyspiańskiego i Stefana Żeromskiego», 1905) та Генріка Ібсена («Henryk Ibsen», 1906).

Також створив літературні праці: «Piękna Żydówka» (1887); «Żydziak» (1888); «Nowele i obrazki» (1889); «W okowach» (1890); «Jak w życiu» (1892); «Nowi ludzie» (1894); «Ananke» (1897); «Sądy Boże» (драма, 1898, поставлена і надрукована у Варшаві у 1899 році), драма «Cudotwórca», поставлена на сценах Варшави, Львова і Кракова; «Czyste ręce», драма (1901); «Trzech muszkieterów» (Краків, 1903); «My artyści» (вистава у 4 актах, Львів 1909).

У 15- річному віці переклав 10 віршів Тараса Шевченка. 1885—1886 в перекладі Фельдмана надруковано дві Шевченкові поезії «Не для людей, тієї слави» та «Ой гляну я, подивлюся». Теоктист Пачовський зазначав, що в перекладі «Не для людей, тієї слави» Фельдман намагався точно відтворити оригінал, тоді як у перекладі «Ой гляну я, подивлюся» «дещо пропустив, інше змінив, в результаті чого вийшов у нього вільний переклад, близький до переспіву». Решта перекладів Фельдмана лишилася в рукописі^[5].

Українською мовою перекладено фрагменти книги «Політичні програми і течії у Галичині 1846–1906», присвячені русинському (українському) питанню у Галичині^[6].