Вільгельм Штекель

Вільгельм Штекель (англ. Wilhelm Stekel; 18 березня 1868, Бояни — 25 червня 1940, Лондон) — австрійський психіатр і композитор — самоук, один із піонерів психоаналізу, винахідник терміна «парафілія».

Вільгельм Штекель
Wilhelm Stekel
Народився	25 березня 1868(1868-03-25) Бояни,Чернівецька область
Помер	25 червня 1940(1940-06-25) (72 роки) Лондон, Велика Британія ·інтоксикація[d]
Поховання	Ґолдерс-Ґрін (крематорій)[1]
Країна	Австро-Угорщина, Австрія, Велика Британія
Діяльність	психолог, лікар, психоаналітик, психіатр
Alma mater	Віденський університет
Галузь	психіатрія
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	докторський ступінь
Війна	Перша світова війна
Відомий завдяки:	автор терміна парафілія
У шлюбі з	Malvine Stekeld[2]
Діти	Éric-Paul Stekeld
Вільгельм Штекель у Вікісховищі

Велику роль у створеному Вільгельмом Штекелем активному психоаналізі грає ефект раптовості, бо саме через те інтерпретації робляться активніше. Також для підходу Штекеля є характерною опора безпосередньо на інтуїцію. Штекель твердо дотримувався теорії Едипового комплексу і невпинно підкреслював роль несвідомих процесів у виникненні невротичних розладів. Завдяки дослідженням і працям Штекеля психоаналітична короткострокова терапія збагатилася новими знаннями^[3].

Біографія

Штекель пішов з життя добровільно в 1940 році через тяжку хворобу, прийнявши велику дозу аспірину.

Творчість

Вільгельм Штекель відрізнявся поміж інших науковців свого часу величезною літературною плодючістю. Як приклад — праця Штекеля під назвою «Розлади в життя потягів і афектів» (Stekel, 1908) складається з десяти томів.^[4]

Для Вільгельма Штекеля незаперечним авторитетом серед колег був Зигмунд Фрейд, але той часто публічно критикував активну техніку Вільгельма Штекеля, де він легковажно використовував мало аргументовані інтерпретації несвідомих мотивів.^[5]Розбіжності між позиціями Штекеля і Фрейда незабаром стали настільки непереборними, що Штекель, слідом за науковцем Альфредом Адлером, був змушений покинути членство у Віденському психоаналітичному товаристві.^[3]

У 1911 році Вільгельм Штекель опублікував головну наукову працю свого життя — «Мова сновидінь». У ній Штекель розвинув свою теорію символів. Книга мала вирішальний вплив на формування психоаналізу.