Вільям Гопкінс

Ві́льям Го́пкінс (англ. William Hopkins; 2 лютого 1793, Кінгстон-на-Соарі, Ноттінгемшир, Англія, Королівство Великої Британії^[7] — 13 жовтня 1866, Кембридж, Англія, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії) — англійський геолог і математик. Працював у Кембриджському університеті, зробив значний внесок у геологію та виховав цілу плеяду видатних вчених XIX століття. Був членом Лондонського королівського товариства.

Вільям Гопкінс
англ. William Hopkins
Народився	2 лютого 1793(1793-02-02)[1][2][3]  Kingston on Soard, Королівство Велика Британія[1]
Помер	13 жовтня 1866(1866-10-13)[1][2][3] (73 роки)  Кембридж, Сполучене Королівство[1]
Країна	Сполучене Королівство
Діяльність	математик, гравець у крикет, геолог
Alma mater	Кембриджський університет
Галузь	геологія і математика
Заклад	Кембриджський університет
Посада	Президент Геологічного товариства Лондонаd[4] і голова
Науковий керівник	Адам Седжвік
Відомі учні	Вільям Томсон Джеймс Клерк Максвелл Джордж Габрієль Стокс Френсіс Гальтон Артур Кейлі Пітер Тет
Аспіранти, докторанти	Артур Келі[5] Джордж Габрієль Стокс[5] Вільям Томсон[5] Френсіс Гальтон[5] Айзек Тодгантерd[5] Джеймс Клерк Максвелл[5] Едвард Раус[5] Пітер Ґатрі Тейт[5]
Членство	Лондонське королівське товариство
Відомий завдяки:	виявленню, що температура плавлення підвищується з ростом тиску
Діти	Ellice Hopkinsd[6]
Нагороди	член Лондонського королівського товариства (1837)
Вільям Гопкінс у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гопкінс.

Біографічні дані

Вільям Гопкінс народився 2 лютого 1793 року в сім'ї фермера Вільяма Гопкінса. Ще в дитинстві Гопкінс-молодший освоїв основи сільського господарства, тоді батько орендував для нього ферму поруч із Бері-Сент-Едмундс у графстві Саффолк. Вільям виявився фермером-невдахою, і у віці 28 років (1821), після смерті дружини, він, щоб запобігти повному розоренню, вступив до Кембриджського університету. У 1827 році здобув ступінь бакалавра, а у 1830 — магістра^[8]. Незадовго до закінчення університету Гопкінс одружився вдруге на Кароліні Бойс (1799—1881). Він залишився працювати в університеті як приватний тьютор студентів, що претендують на звання кращого випускника. Це заняття виявилося досить успішним для Гопкінса і приносило дохід близько £700—800 на рік (~ 75 тис. фунтів в еквіваленті 2010 року).

Гопкінс захоплювався музикою, любив поезію та писав натюрморти.

У кінці життя потерпав від душевного розладу^[8], через що провів декілька років у клініці для душевнохворих, де помер 13 жовтня 1866 року через виснаження внаслідок хронічної хвороби.

Від другого шлюбу у Гопкінса залишилися син і три дочки, одна з яких, Еліс Гопкінс, стала відомою активісткою за моральність у вікторіанську епоху^[8].

Викладацька робота

До 1849 року він успішно випустив майже 200 студентів, серед них 17 визнані найкращими випускниками, в тому числі Джордж Габрієль Стокс та Артур Келі. Він займався з Едвардом Раусом, визнаним найкращим випускником, а потім сам став видатним викладачем. У 1833 році Гопкінс опублікував «Основи тригонометрії», чим заслужив визнання як математик^[7].

Гопкінс започаткував популяризацію праць забутого на той час математика Джорджа Гріна (1793—1841), теорії якого стали згодом однією з основ математичної фізики. У 1845 році учень Гопкінса, майбутній лорд Кельвін, а в той час просто Вільям Томпсон, отримав від свого наставника копію наукової роботи Гріна від 1828 року. Саме лорд Кельвін згодом посприяв поширенню праць Гріна.

Внесок у розвиток геології

Завдяки своєму науковому керівнику, Адаму Седжвіку, Гопкінс виявив глибокий інтерес до застосування математичних методів у геології (близько 1833 року). Праці Гопкінса з геології опубліковані в збірниках Кембриджського філософського товариства і Лондонського геологічного товариства. Саме Гопкінс визначив напрям у науці, відомий в наш час як динамічна геологія. Спільно з Джеймсом Джоулем і Кельвіном провів серію вимірювань тиску в точці плавлення, які підтвердили його теорію про зміщення температури плавлення з підвищенням тиску. Гопкінс вважав, що охолодження Землі насправді не впливає на клімат планети.

Відомі учні

• Лорд Кельвін — автор (співавтор): відкриття ефекту Джоуля — Томпсона у газодинаміці та ефекту Томпсона в термоелектриці, виявлення нестійкості Кельвіна — Гельмгольца, теореми Кельвіна про циркуляцію;
• Джеймс Клерк Максвелл — автор теорії електромагнітного поля (рівняння Максвелла);
• Джордж Габрієль Стокс — фізик і математик, зробив значний внесок у розвиток гідро- і газодинаміки (див. рівняння Нав'є — Стокса), оптики і математики (див. теорема Стокса);
• Френсіс Гальтон — дослідник, географ, антрополог і психолог; фундатор диференціальної психології та психометрики;
• Артур Кейлі — один із найплодовитіших математиків XIX століття (див. теорема Гамільтона — Келі, Теорема Келі (теорія груп), граф Келі, перетворення Келі);
• Пітер Тет — математик і фізик, автор праць по теорії кватерніонів, теорії вузлів;
• Едвард Джон Раус — механік і математик, зробив помітний внесок у розвиток теорії керування, видатний лектор-педагог;
• Айзек Тодхунтер — британський математик, автор книг з історії математики.

Вшанування та оцінка заслуг

• Член Лондонського королівського товариства (1 червня 1837)^[7].
• Геологічне товариство Лондона (англ. Geological Society of London):^[7]
  • Медаль Волластона (1850);
  • Президент Геологічного товариства Лондона (1851—1952).
• Президент Британської наукової асоціації (англ. British Science Association) (1853)^[7].