Вітторіо Емануеле Орландо

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Орландо (значення).

Вітторіо Емануеле Орландо (італ. Vittorio Emanuele Orlando; 19 травня 1860(18600519), Палермо — 1 грудня 1952, Рим) — італійський державний діяч, один з лідерів італійського лібералізму. Засновник італійської школи публічного права.

Вітторіо Емануеле Орландо
італ. Vittorio Emanuele Orlando
Ім'я при народженні	італ. Vittorio Emanuele Orlando
Народився	19 травня 1860(1860-05-19)[1][2][…]  Палермо, Королівство Обох Сицилій[3]
Помер	1 грудня 1952(1952-12-01)[3][1][…] (92 роки)  Рим, Італія[3]
Країна	Італія  Королівство Італія  Королівство Обох Сицилій
Діяльність	політик, професор, дипломат, правник, викладач університету
Галузь	політика[4] і публічне право[4]
Alma mater	Університет Палермо
Знання мов	італійська[1][4][5] і німецька
Заклад	Університет Палермо[6], Римський університет ла Сапієнца[6], University of Modena and Reggio Emiliad[6] і Університет Палермо[6]
Членство	Національна академія дей-Лінчей і National Council of the Kingdom of Italyd
Посада	сенатор, Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italyd, member of the Constituent Assembly of Italyd, minister of Justice of the Kingdom of Italyd, minister of Justice of the Kingdom of Italyd, міністр суспільної освіти Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd[7], член Палати депутатів Королівства Італіяd, President of the Chamber of Deputies of the Kingdom of Italyd, member of the National Council of the Kingdom of Italyd, спікер Палати депутатів Італіїd і сенатор Італії[d]
Партія	Historical Leftd і Італійська ліберальна партія
Автограф
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у Палермо. Навчався на юридичному факультеті Палермського університету, згодом доцент цього ж університету. В 1897 вперше обраний депутатом парламенту. В 1903—1905 — міністр освіти, в 1907—1917 — міністр внутрішніх справ Італії. Під час Першої світової війни 1914—1918 Орландо виступав за продовження воєнних дій Італією до переможного завершення війни. З жовтня 1917 Орландо — голова коаліційного уряду. Очолював італійську делегацію на Паризькій мирній конференції 1919—1920 років. У ході роботи конференції висунув широкі територіальні претензії до Антанти як компенсацію за участь Італії у воєнних діях, що були відкинуті союзниками. Невдачі на міжнародній арені та економічна криза всередині країни змусила Орландо в червні 1919 подати у відставку. Довгий час Орландо недооцінював небезпеку фашизму. З січня 1925 знаходився в опозиції до уряду Беніто Муссоліні. Займався викладацькою діяльністю. Політична позиція Орландо була непослідовною. В 1935 підтримав агресивні акції фашистів в Африці, а під час Другої світової війни відіграв важливу роль в усуненні Муссоліні від влади. В повоєнний час був одним з лідерів Ліберальної партії. Виконував консультативні функції при уряді Італії, з 1948 — сенатор з правових питань. Помер 1 грудня 1952 у Римі.

• 
  La riforma elettorale, 1883