Вічний революціонер

«Вічний революціонер» — вірш українського письменника Івана Франка, написаний 1880 року і вперше опублікований 3 червня 1882 року у львівській газеті «Praca» (польською мовою) під назвою «Hymn. Wicznyj revolucjoner» за підписом «Myron».^[1] Цей твір, також відомий як «Гімн», став програмним для автора: він відкривав поетичну збірку «З вершин і низин» (1887) як вступний пролоз до неї.^[2] Вірш оспівує незнищенний дух боротьби за прогрес і свободу, що постає як символічний «вічний революціонер». Згодом, покладений на музику Миколою Лисенком (1905), цей твір набув широкої популярності як революційна пісня, яку співали під час визвольних змагань початку XX століття. «Вічний революціонер» увійшов до канону української літератури як один із найвідоміших зразків революційно-патріотичної лірики.^[3]

Вічний революціонер
Мова	українська
Опубліковано	1880
Країна	Австро-Угорщина
Цей твір у Вікіджерелах

Історія створення

Вірш було написано Іваном Франком у 1880 році за складних життєвих обставин. Ідея твору зародилася, коли поет перебував у коломийській тюрмі за участь у революційно-демократичному русі. Напружена атмосфера боротьби проти соціального й національного гніту, характерна для Галичини кінця 1870-х, надихнула Франка на створення гімну невмирущого революційного духу.^[4] Вперше вірш було надруковано 3 червня 1882 року у львівській робітничій газеті «Праца» (пол. Praca) латинськими літерами, під псевдонімом Мирон. Через цензурні обмеження Франко часто публікувався під псевдонімами; зокрема, ім’ям Мирон він підписував чимало поезій, що пізніше увійшли до збірки «З вершин і низин».^[1]

У 1887 році «Вічний революціонер» увійшов до першого видання збірки «З вершин і низин» як вступний вірш із підзаголовком «Замість пролога». Франко надав йому значення поетичного маніфесту, що узагальнював головні ідеї збірки. Текст твору зазнав незначних правок у наступних редакціях. Збереглися чорновий і чистовий автографи поезії, які практично не різняться між собою та від першодруку. У другому виданні збірки (1893) Франко вніс стилістичні зміни: зокрема, рядок «По верстатах робітницьких» було замінено на «По верстатах ремісницьких», , що відобразило уточнення образу міста і праці у тексті. Остаточний авторський варіант вірша був опублікований у антології «Акорди» (Львів, 1903).^[1]

Від часу створення цей твір набув символічного значення. Спершу його сприймали як поезію для декламації: у 1880–1890-х роках «Вічний революціонер» часто читали на патріотичних зібраннях, студентських вечорах і робітничих сходках. Лише на початку XX століття вірш почав жити як пісня. 1905 року композитор Микола Лисенко написав музику до «Гімну», після чого той швидко набув популярності як революційний марш. Цікаво, що ще раніше, 1898 року, на святкуванні 25-річчя літературної діяльності Франка, галицька громада влаштувала йому сюрприз — хор уперше публічно виконав «Вічного революціонера». Після виходу музичної версії Лисенка пісня ширилася Галичиною; вже 1909 року її мав у репертуарі львівський хор «Бандурист». Під час Української революції 1917–1921 років «Вічний революціонер» увійшов до численних збірників революційних пісень. Зокрема, цей гімн вважався неофіційним національним гімном Західноукраїнської Народної Республіки і лунав при визначних подіях, як-от проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року.

Текст

Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, –
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, –
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер –
Дух, наука, думка, воля –
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

Переклади

Поезія «Вічний революціонер» здобула світове визнання і перекладена багатьма мовами світу.^[2] Перші переклади з’явилися ще за життя Івана Франка. Зокрема, існували версії польською та німецькою мовами, опубліковані до 1900 року, а також принаймні один переклад російською в дореволюційний період. Упродовж XX століття кількість перекладів стрімко зросла. Станом на кінець 1980-х було зафіксовано близько 30 перекладів цього вірша різними мовами. Найбільше версій підготовлено російською (не менше п’яти) та польською мовами (щонайменше три). Активно перекладали «Вічного революціонера» й на інші європейські мови: англійською відомо кілька інтерпретацій (серед перекладачів – британська поетеса Віра Річ, що опублікувала переклад 1968 року, а також переклади українських емігрантів у США та Канаді, зокрема Персиваля Канді). Німецькою мовою переспіви робилися як у Австрії початку XX ст., так і в пізніші часи (в НДР та ФРН). Французькою мовою існують декілька перекладів: відомо, що в 1966 році було видано щонайменше дві франкомовні версії твору окремими листівками.^[5] Значну увагу приділяли перекладам і народи колишньої Австро-Угорщини: з’явилися тексти словацькою, чеською, угорською, румунською мовами (деякі з них створені діячами української діаспори). Маємо також переклади болгарською, сербохорватською, білоруською, вірменською, грузинською, грецькою та іншими мовами.

В 1970–1980-х роках в Україні були здійснені проєкти, покликані представити цей твір світові мовами народів світу. Зокрема, 1975 року у видавництві «Каменяр» (Львів) побачила світ збірка «Вічний революціонер мовами народів світу», перевидана і доповнена в 1986 та 1989 роках. До неї увійшли паралельні тексти українською та близько тридцяти перекладами, серед яких англійські, німецькі, французькі, іспанські та інші версії. Окремим виданням вийшов переклад іспанською під назвою «El Revolucionario Eterno» (Київ, 1979) для поширення в іспаномовних країнах.