Віють вітри

«Віють вітри, віють буйні» — українська народна пісня. Авторство пісні приписують напівлегендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. У минулому авторство також приписувалося Івану Котляревському.^[1]

«Віють вітри»
Пісня
Цей твір у Вікіцитатах
Цей твір у Вікіджерелах

Історія написання

На думку дослідників, пісню «Віють вітри, віють буйні» Маруся Чурай написала тоді, коли чекала на повернення коханого з війни і, не маючи жодної вістки від нього, намагалася знайти заспокоєння в молитві, тому й вирушила на прощу до Києво-Печерської лаври. Мабуть, тут, у далекому чужому місті, від почуття самотності і народжується згадана пісня.

Зміст

Пісня «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на сонці. Дівчина страждає від розлуки з коханим «милим-чорнобривим». Для неї існування без коханого — це «люте горе».

Художні засоби

Твір наповнений глибоким ліризмом, адже побудований на принципі поетичного паралелізму — зіставлення двох явищ шляхом паралельного зображення: «дерева гнуться» — «сльози не ллються». Фінал емоційно підсилюють риторичні звертання й оклики: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!». Використовуються порівняння та епітети, що робить пісню дуже мелодійною.

Цікаві факти

• Іван Котляревський використав цю пісню як вступну арію Наталки Полтавки в однойменній опері.
• Сюжет цієї пісні покладено в основу близько десяти повістей, романів, кількох драм і поем, серед яких п'єси Л. Боровиковського «Чарівниця» і М. Старицького «Ой, не ходи Грицю», повість О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала», історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».
• Пісню також використовували в низці творів світової музики, зокрема Ф. Ліст.

Кліпи

• NAVKA, продовжуючи власний проєкт «Україна в піснях», в 2021 році піснею Віють вітри (в сучасній обробці [Архівовано 14 грудня 2021 у Wayback Machine.]) долучилась до проєкту Руслана Горового "Так працює пам'ять", присвяченого Дані Дідіку та всім, хто загинув за незалежність України.

Текст

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться,

Ой як болить моє серце,

А сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі 

І кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша,

Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя, 

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерті не забуде…

Єсть же люди, що і моїй 

Завидують долі,

Чи щаслива та билинка,

Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках, 

Без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого

І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий? 

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе, 

Та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе

З горя висихаю.

До кого я пригорнуся, 

І хто приголубить,

Коли тепер того нема,

Який мене любить?