ГЕС Гордона М. Шрама

ГЕС Гордона М. Шрама — гідроелектростанція на заході Канади у провінції Британська Колумбія. Знаходячись перед ГЕС Піс-Каньйон, становить верхній ступінь каскаду в сточищі найбільшої канадської річки Макензі, яка впадає до моря Бофорта (Північний Льодовитий океан).

ГЕС Гордона М. Шрама
56°01′00″ пн. ш. 122°12′04″ зх. д.
Країна	Канада
Адмінодиниця	Британська Колумбія
Стан	діюча
Річка	Піс
Каскад	каскад у сточищі Макензі
Початок будівництва	1961
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1968—1973
Основні характеристики
Установлена потужність	2730 (до модернізації 2010-х)  МВт
Середнє річне виробництво	13 225 (до модернізації 2010-х)  млн кВт·год
Тип ГЕС	пригреблева підземна
Розрахований напір	161  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Френсіс
Кількість та марка турбін	5 Mitsubishi + 3 + 2
Кількість та марка гідрогенераторів	5 General Electric + 3 + 2
Потужність гідроагрегатів	5 × 261 + 3 × 275 + 2 (до модернізації 2010-х)  МВт
Основні споруди
Тип греблі	земляна
Висота греблі	186  м
Довжина греблі	2086  м
Власник	BC Hydro
Оператор	BC Hydrod
ГЕС Гордона М. Шрама
Мапа
ГЕС Гордона М. Шрама у Вікісховищі

У межах проєкту річку Піс (лівий витік Невільничої, яка після Великого Невільничого озера отримує назву Макензі) перекрили греблею W. A. C. Bennett висотою 186 метрів, довжиною 2086 метрів^[1] та товщиною від 9 (по гребеню) до 800 (по основі) метрів^[2]. Ця земляна споруда зводилась із використанням матеріалу розташованої за кілька кілометрів морени, доставка з якої близько 100 мільйонів тонн ґрунту здійснювалась потужним конвеєром. На час будівництва воду відвели за допомогою трьох тунелів^[3].

Гребля утворила велике водосховище Вілістон, яке витягнулось більш ніж на три з половиною сотні кілометрів по долинах Піс та її витоків — річок Фінлей і Парсніп. Резервуар із площею поверхні 1736 км² та об'ємом у 70,3 млрд м³ (корисний об'єм 40 млрд м³) заповнювали з 1968 по 1972 роки, допоки його рівень не досягнув позначки 672 метри НРМ^[4][5][6].

Біля греблі спорудили підземний машинний зал розмірами 270 × 21 метр при висоті 47 метрів^[2]. У 1968—1969 роках тут запустили п'ять перших турбін типу Френсіс потужністю по 261 МВт^[7], які використовували напір у 161 метр^[1]. Далі їх доповнили ще трьома турбінами по 275 МВт кожна^[8], а після запуску останньої черги із двох гідроагрегатів загальна потужність станції досягнула 2730 МВт із проєктним річним виробітком 13225 млн кВт·год електроенергії^[7].

На початку 2010-х агрегати другої черги (№ 6—8) модернізували, збільшивши потужність станції на 90 МВт^[8]. Після цього розпочали розрахований на кілька років проєкт модернізації перших п'яти турбін, замовлення на яке видали австрійській компанії Voith. За його результатами показник кожного з цих агрегатів зросте із 261 до 305 МВт, утім, через інші наявні обмеження вони певний час продовжать працювати зі старою потужністю^[7] (хоча виробіток збільшиться на 177 млн кВт·год^[9]).