Газотранспортний коридор Комарно — Ярослав

Комарно — Ярослав — елемент газотранспортної інфраструктури, що сполучає газотранспортні системи України та Польщі.

Ярослав

Германовиці

Комарно

Пункти сполучені газопроводом

Після 2-ї світової війни певний час експорт українського газу до Польщі здійснювався в обмежених кількостях через трубопровід Опари — Стальова Воля, збудований у на початку 1940-х німецькою окупаційною владою (продукція Опарського та Рудківського газових родовищ).

Зі стартом розробки наприкінці 1950-х на сході України гігантського Шебелинського родовища ресурс із менших західноукраїнських родовищ спрямували на північ (трубопровід на Білорусь та Прибалтику), а також на експорт. При цьому на польському напрямку у 1961-му спорудили першу нитку газопроводу Комарно — Держкордон СРСР — ПНР довжиною 78,3 км та діаметром 530 мм, а у 1962 році до його вихідної точки провели першу нитку перемички Пукеничі — Комарно довжиною 41,5 км та діаметром 530 мм, яка подавала газ із родовищ стрийської групи (загальновідоме Дашавське, а також в кілька разів більші від нього Більче-Волицьке та Угерське газові родовища).

У 1966 році до системи подали ресурс із розташованого неподалік від кордону Хідновицького газового родовища (початкові запаси у півтора рази більші за Дашавське), для чого проклали перемичку Хідновичі —Дроздовичі — Держкордон довжиною 7,9 км та діаметром 530 мм.

Для нарощування експорту у 1967 році в Комарно спорудили компресорну станцію, при цьому за рік до того (за іншими даними — через рік по тому) сюди проклали другу нитку Пукеничі — Комарно діаметром 720 мм (за іншими даними — таким саме діаметром 530 мм).

Спорудження у 1970-му газопроводу Київ — Захід України — 1 (КЗУ-1), який під'єднали до траси Дашава — Мінськ у Кам'янці-Бузькій північніше від Комарно, призвело до переводу газопроводу Дашава — Мінськ у реверсний режим дял транспортування ресурсу східноукраїнського походження. А вже у середині 1970-х років Дашава — Мінськ стала частиною першої нитки потужної системи Торжок – Івацевичі – Долина, що транспортувала ресурс походженням з півночі Росії для експорту до Європи (при цьому до середини 1980-х у складі Торжок – Івацевичі – Долина ввели ще дві нитки). З огляду на це, у 1975 році спорудили другу нитку Комарно — Держкордон довжиною 78,4 км та діаметром 720 мм. Також в 1980-му запустили другу чергу КС Комарно (ще до того, в 1972-му, власна компресорна станція з'явилась на Хідновицькому родовищі).

На польській території продовженням газотранспортного коридору від Комарно слугували три нитки Германовиці — Ярослав, які спорудили (за польськими даними) у 1964, 1973 та 1976 роках в діаметрах 600 мм, 500 мм та 700 мм.^[1] Від Ярослава блакитне паливо спрямовувалось у системи Ярослав — Силезія — Щецин та Ярослав — Варшава — Гданськ. З 1982-го через газопровід Германовиці — Страхотина стало можливим закачування природного газу до підземного сховища Страхотина.

Варто відзначити, що в порівнянні з іншими країнами обсяги поставок газу до Польщі були доволі низькими, що пояснюється її традиційною схильністю до використання як основного джерела енергії власного вугілля. Відповідними були і потужності по доставці газу —  дві нитки Комарно — Дроздовичі — Держкордон мали сукупну пропускну здатність лише біля 5 млрд. м³ на рік^[2]. До того ж, після введення в дію газогону Ямал – Європа основні поставки російського газу в Польщу стали здійснюватись саме через нього.

Агресія Росієї проти України, що розпочалася у 2014 році, примусила до пошуку додаткових шляхів диверсифікації поставок газу, зокрема, реверсували газотранспортний коридор Комарно — Ярослав. Втім, він живився за рахунок непроектного режиму роботи польської ГТС, а добові обсяги поставок по цьому напрямку у другій половині 2010-х становили менш ніж 5 млн м³. Водночас, з 2015-го польська газотранспортна мережа має можливість імпорту блакитного палива через термінал ЗПГ Свіноуйсьце, а в першій половині 2020-х стартували поставки норвезького газу через Baltic Pipe. Завершення газопроводу Щецин — Страхотина мало створити передумови для збільшення пропускної здатності інтерконектору з Україною в кілька разів, втім, існуючі потужності між кордоном та Комарно вже не розглядались як достатні для обслуговування цього потоку і для створення інтерконектору потужністю до 5 млрд. м³ між Германовицями та Більче-Волицею (де розташовані важливий газотранспортний вузол та найбільше українське підземне сховище) потрібно було прокласти новий газопровід.^[3].