Галанчож

Галанчож, Ахбосой^[1] (чеч. Акха-Басс^[2]) — покинуте село, колишній адміністративний центр колишнього Галанчозького району Чечні.

Галанчож
Акха-Басс
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Чечня
Муніципальний округ	Галанчожський район
Основні дані
Населення	113 осіб
Географічні координати:	42°52′50″ пн. ш. 45°18′00″ сх. д.
Часовий пояс	UTC+3:00
Висота над рівнем моря	1500 м
Мапа
Галанчож

1913 року центр одного з 67 сільських правлінь Грозненського округу Терської області Голанчезьке — с. Ахбоса^[3].

Географія

На березі річки Осу-Хі^[ru], неподалік озера Галанчож, на південний захід від Грозного.

Найближчі села і руїни: на північний захід — Амкі^[ru][4].

Населення

Рік	Чисельність
1883	95	[5]
1889	114	[6]
1899	113	[5]

Легенда про виникнення

Озеро Галанчож (чеч. Галайн-Iам)

Своїм духовним центром галайці вважали аул Акха-Басса^[7].

У Галанчоджа знаходиться невелике озеро, про яке в давнину склалося уявлення про Духа озера. Легенду записав фольклорист ХІХ ст . Ф. Міллер^[8][9]:

Поблизу аула Ялхорою^[ru], каже переказ, у місці, званому Амка, було раніше озеро. Якось мати з дочкою вирушили на берег його і з нерозумності стали прати брудні пелюшки в кришталевій воді. Розгніваний Дух озера за це осквернення обернув обох жінок у каміння, яке й тепер ще видніє біля Амки. Але й озеро не хотіло залишатися в опоганеному ложі. Воно звернулося до чудового рослого бика, що перейшов скелястий кряж, залишивши слід у вигляді величезної виїмки, і спустився вниз майже з прямовисної висоти. Потім бик підійшов до того місця, де тепер лежить озеро і де раніше були розташовані орні ділянки. Одні з місцевих жителів хотіли запрягти бика для роботи, інші казали, що це божий бик і противилися його запряжці в плуг, але, зрештою, бика запрягли. Коли він вів першу борозну, у ній виступив бруд: при другій стало ще мокріше: при третій — із землі виступила вода, при четвертій борозні вода ринула стрімко, затопила поле і всіх людей. Бик зник у хвилях озера. З того часу озеро вселяє забобонний страх тубільцям: вони вважають його бездонним і не п'ють його воду.

Історія

Село ліквідовано 1944 року під час депортації чеченців . Після відновлення Чечено-Інгуської АРСР^[ru] у 1956 році чеченцям було заборонено селитися в даному районі^[10].