Гаркавий Ілля Іванович

Гаркавий Ілля Іванович (19 (31) липня 1888 , Мусієнкове, Чернеччинська волость, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія  — 1 липня 1937(1937-07-01) , Розстрільний полігон «Комунарка» ) — радянський військовик, комкор (1935), член ВУЦВК, жертва сталінського Великого терору — розстріляний у 1937 році.

Ілля Іванович Гаркавий
Народження	19 (31) липня 1888  Мусієнкове, Чернеччинська волость, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть	1 липня 1937(1937-07-01)[1] (48 років)  Розстрільний полігон «Комунарка»
Поховання	Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна	Російська імперія →  СРСР
Приналежність	РСЧА
Освіта	Одеське військове училище
Роки служби	1914–1917 1918–1937
Член	Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Звання	Поручик  Комкор
Командування	Уральський військовий округ
Війни / битви	Перша світова війна Громадянська війна в Росії
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гаркавий.

Біографія

Народився в українській селянській родині.

Навчався у Новомосковській учительській семінарії. Під час революційних подій 1905—1906 років організовував виступи слухачів семінарії. 1906 року кілька місяців переховувався по селах від влади^[2]. Потім працював учителем.

1916 року закінчив Одеське військове училище. Під час Першої світової війни — поручник.

1917 — член полкового комітету, голова Кишинівської ради солдатських депутатів, один з організаторів Червоної гвардії у Тирасполі.

Від січня 1918 — в Червоній армії, комендант району Окремої армії Одеського військового округу.

В лютому 1918 вступив до РСДРП(б) (від березня — РКП(б)). Помічник військового керівника Воронезького губернського військового комісаріату.

У квітні-травні 1919 — в. о. начальника штабу 9-ї армії^[3].

У липні-серпні 1919 — начальник штабу 45-ї стрілецької дивізії, під час Південного походу частин Дванадцятої армії — в. о. начальника 45-ї дивізії (серпень-жовтень 1919), від жовтня 1919 до квітня 1921 — начальник штабу цієї дивізії.

Брав участь у боях проти військ Директорії, Денікінців, а також у Польсько-радянській війні

Член Всеросійського ЦВК і ЦВК СРСР.

Після громадянської війни на керівних військових посадах: з квітня 1921 року був начальником штабу командувача військ України і Криму, з червня 1921 року — начальник штабу 3-ї Казанської стрілецької дивізії. З березня 1922 року — помічник командувача військ Київського військового округу, начальник гарнізону Києва. З травня 1922 року — командир 45-ї стрілецької дивізією. 1923 року закінчив військово-академічні курси удосконалення. З липня 1924 по грудень 1927 року командував 8-м стрілецьким корпусом Українського військового округу.

З 1928 по 1930 рік — начальник командного управління Головного управління РСЧА. З травня 1930 по липень 1931 командував 14-м стрілецьким корпусом. У липні 1931—1935 роках — помічник, пізніше заступник командувача Ленінградського військового округу. У 1932 році очолював делегацію РСЧА на маневрах Рейхсверу.

Від 1935 року командувач військами Уральського військового округу і член Військової ради при наркомі оборони СРСР.

Заарештований 11 березня 1937, смертний вирок винесено 1 липня 1937. Того ж дня страчений.

Реабілітований 12 грудня 1956 року.

Мав дружину Емілію Лазарівну (ур. Ортенберг, 1895-1944/45), ув'язнену як дружина ворога народу. За спогадами племінника Петра Якіра, Емілію Гаркаву кинуто на Біломорсько-Балтійський канал, а з початком війни - відправлено з великим жіночим етапом на станцію Долинка, в Карагандинські табори, де вона й померла 1945 року, за місяць до звільнення.

Подружжя Гаркавих мало двох дітей. Молодший син Володимир (1926-1945) перебував до війни в дитячому будинку. Загинув 23 березня 1945 року на фронті. Про старшу дитину нічого невідомо.

Нагороди

• орден Червоного Прапора (1928).