Га-Арец

«Га-Арец» (івр. הארץ — Країна) — найстаріша щоденна газета Ізраїлю, виходить івритом та англійською. Заснована за назвою «Hadashot Ha'aretz»^[6] — «Новини Країни» в Палестині британською окупаційною владою 1918 року. У 1919 стала виразником поглядів сіоністів-соціалістів, які емігрували з України, а в 1937 році придбана сім'єю Шокен.

івр. הארץ‎
англ. Haaretz 

Логотип газети
Країна	Ізраїль[1]
Тип	щоденна (крім суботи)
Мова	сучасний івритd, англійська, іврит[1]
Політична належність	соціал-лібералізм, соціал-демократія і лібералізм
Видавець	Amos Schockend
Формат	Berliner
Періодичність	1 доба
Засновано	1919[2]
Власник	Сім'я Шокен[en] (60%) М. Дюмонт Шауберг (20%) Леонід Невзлін (20%) [3]
Редактор	Алуф Бен[4]
— адреса	שוקן 21, תל אביב, 61001[1]
32°03′07″ пн. ш. 34°46′21″ сх. д.
Наклад	72 000 (п'ятниця: 100 000)[5]
haaretz.com​(англ.) haaretz.co.il​(івр.)
Га-Арец у Вікісховищі

Загальна інформація

Виходить паралельно на івриті та англійською мовою у форматі Берлінер. Англійське видання продається спільно з International Herald Tribune. Обидві версії представлені в інтернеті. У Північній Америці, га-Арец виходить як тижневик, комбінуючи статті п'ятничного випуску з оглядом новин решти частини тижня.

У порівнянні з іншими великими газетами в Ізраїлі, га-Арец використовує менші за розміром і довжиною заголовки і шрифти. Менше місця зайнято ілюстраціями, більше — аналітикою. Його редакційні статті, і головне, op-ed, розміщуються на другій сторінці, вважаються найбільш впливовими серед представників влади і верхніх соціальних верств суспільства^[7]. Крім новин, «Га-Арец» публікує тематичні статті з соціально-економічних та екологічних питань, а також книжкові та театральні огляди, журналістські розслідування та політичні коментарі.

Основна частина тиражу розповсюджується за передплатою, і в цьому теж відміна від решти ізраїльських газет. У видання на івриті 65 000 передплатників, в англомовного — 15 000^[8][9]. За звітами самої газети на основі оплати передплатників повідомляється, що її тираж становить 65 000, щодня продається 72 000 примірників і по вихідних 100 000 примірників газети^[10]. Основну масу читачів становить інтелігенція і політичні та економічні еліти Ізраїлю^[11][12][13]. Статистичні дослідження газетного ринку Ізраїлю показали, що «імовірність того, що людина читає га-Арец, підвищується з доходом і суспільним становищем»^[14]. Незважаючи на менший тираж в порівнянні з газетами Едіот Ахронот і Маарів, вважається, що «Га-Арец» надає більший, ніж вони, вплив на політичне життя країни.^[11]

Редакційна політика і думки

«Га-Арец» позиціонує себе як «ліберальне» видання стосовно як внутрішніх, так і міжнародних справ^[15]. Ряд джерел називають її «ліберальною»^{[16][17][18][19]}, інші — «лівою»^[20] і «вкрай лівою».

Головні редактори газети

• Моше Гліксон (1922—1939)
• Гершем Шокен (1939—1990)
• Ханох Мармарі (1991—2004)
• Давид Ландау (2004—2008)
• Дов Альфон (2008—2011)
• Алуф Бен (2011-)

Автори газети

• Рут Альмог — письменник, публіцист
• Моше Аренс — колумніст
• Лілі Галілі — провідний спеціаліст газети по російськомовному населенню
• Аві Іссахар — військовий кореспондент
• Наташа Мозговая (Natasha Mozgovaya^[en]) — глава американського бюро газети
• Даніель Рогов — провідний ресторанний і винний критик в Ізраїлі
• Аківа Ельдар — провідний оглядач і автор редакційних статей
• Аміра Хасс — автор статей по палестинській тематиці
• Гідеон Леві — колумніст і автор репортажів по палестинській тематиці

Критика газети

У квітні 2002 року письменниця Ірит Лінор написала відкритий лист у «га-Арец», в якому писала, що антисіонізм газети став «тупим і злісним»^[21]. Лінор прийшла до висновку, що Держава Ізраїль викликає у керівництва газети огиду. Вона вирішила скасувати підписку на газету, яка всіляко намагалася змусити її соромитися свого сіонізму, патріотизму та інтелекту^[22]. Видавець газети Амос Шокен відповів на лист і заперечував, що «га-Арец» підтримує відмову від військової служби і є антисіоністської газетою .

У травні 2005 року Амос Шокен опублікував у своїй газеті статтю, в якій, серед іншого, стверджував, що Ізраїль став «державою апартеїду» . Шокену відповіли правознавець Амнон Рубінштейн, журналіст Дан Маргаліт ^[en] і багато інших. Професор Рубінштейн відзначив, що Шокен помиляється і, обмежуючи імміграцію, Ізраїль діє в рамках міжнародного права. Дан Маргаліт висловив думку, що Шокен не просто надає свободу діяльності журналістам Ґідеону Леві і Аміра Хасс, а є лідером медіагрупи і «веде за собою тих, хто зневажає цінності сіонізму».

У статті, опублікованій в 2008 році в журналі «Ерец Ахерет», журналіст і письменник Гаді Тауб ^[en] описує той дух презирства до ізраїльтян, який, на його думку, панує в газеті «га-Арец». Він пише, що газета просуває «радикальні антисіоністські погляди, звані постсіонізмом», і відводить центральне місце «делігітимації … права євреїв на самовизначення». Тауб також піддає різкій критиці готовність видавця газети Амоса Шокена переглянути слова державного гімну «Хатіква», оскільки арабській меншині важко ідентифікувати себе з цими словами.