Гвоздик Кирило Васильович

Кири́ло Васи́льович Гвозди́к (22 липня 1895 Ребедайлівка — 20 липня 1981 Київ) — український живописець-монументаліст. Жертва сталінських репресій, «повторник».

Коротка інформація Кирило Гвоздик, При народженні ...

Кирило Гвоздик



При народженні	Кирило Васильович Гвоздик
Народження	22 липня 1895(1895-07-22) Ребедайлівка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть	20 липня 1981(1981-07-20) (85 років)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Країна	СРСР
Жанр	живописець
Навчання	Київський художній інститут
Діяльність	художник
Напрямок	монументалізм

Remove ads

Життєпис

Узагальнити

Перспектива

Народився 22 липня 1895 року в селі Ребедайлівка Черкаської області в селянській сім'ї.^[1]

У 1923 р. вступає на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом у 1924 році отримав назву — Київський художній інститут. Проявивши значні здібності в монументальному живописі, був зарахований в майстерню до професора М. Бойчука.

У 1928 році під керівництвом М. Бойчука брав участь у розписі Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі на Хаджибейському лимані. Колективними творами майстерні бойчукістів стала центральна композиція «Свято врожаю» та сюжети «Товарообмін» і «Землеустрій». Власноруч Кирило Гвоздик виконав фрески «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби».

Того ж 1928 року бойчуківці представляли низку робіт на Венеційському бієнале.^[2] Твори учнів майстерні Бойчука італійська преса відзначила вмілим «поєднанням європейської традиції з народним примітивом», а Кирила Гвоздика, який подав виконані в техніці яєчної темпери картини «Селяни у біді» (1927) та «Пастухи» (1928), охрестила «українським Гогеном».^[3]

Кирило Гвоздик був одним із активістів Асоціації революційного мистецтва України^[4]

По закінченню Київського художнього інституту в 1929 мистець звертається до теми побутового жанру. Він створив низку картин на селянську тематику — «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селяни на полі» (1929—1930), — в яких висвітлив зміни, що сталися в українському селі за радянської влади.

1934 року в Харкові розпочинається наймасштабніша робота бойчукістів — монументально-декоративне оформлення інтер'єрів новозбудованого Харківського Червонозаводського театру під керівництвом М. Бойчука.^[5] Однак, ідейно-мистецькі непорозуміння з М. Бойчуком призвели до того, що Кирило Гвоздик покинув роботу над оздобленням театру.

Remove ads

Ув'язнення

Узагальнити

Перспектива

Звинувачений за доносом «у систематичній антирадянській діяльності», в листопаді 1936 року був заарештований і засуджений до «10 років виправно-трудових робіт та 5 років поразки у правах».

8 вересня 1937 року комісія у складі інструктора культосвітнього відділу ЦК КП(б)У тов. Попелюха, директора Музею російського мистецтва тов. Раєвського, художників Кодієва і Пащенка в присутності наукових робітників Державного Українського Музею тт. Адольфа, Резнікова переглянула твори ворогів народу Падалки, Седляра, Гвоздика, Липківського, Нелепінської-Бойчук та Діндо, які подані на розгляд комісії з спец. фонду Державного Українського Музею, встановлює:

зазначені твори з'являються за своїм контрреволюційним бойчуківським формалістичним методом шкідливими, спотворюють нашу соціалістичну дійсність, дають фальшиві образи Радянських людей, ніякої художньої та музейної цінності не мають і як твори ворогів народу підлягають знищенню.

Гвоздика звільнили з Норильлагу 2 листопада 1946 р. Вдруге арештували 6 квітня 1949 р. у Києві. На допитах з'ясовували обставини попередніх обвинувачень, не інкримінуючи нових. Йому інкримінували причетність до «контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації» та відповідні «злочинні зв'язки». Слідство тривало більше 6 місяців. Митця допитували із застосуванням морального тиску, погроз і тривалих виснажливих знущань. Він вимушено підписував протоколи. Пізніше колишні співробітники НКВС УРСР – слідчі (Самохвалов, Проскуряков і Грушевський), що вели справу Гвоздика, були засуджені. У листопаді 1949 року художника засудили до розстрілу, який було замінено довічним ув'язненням.^[6]

За даними Бази даних Красноярського товариства «Меморіал» Кирила Гвоздика заарештовано 9 грудня 1951 р., звинувачено по статті 58, п. 1б і засуджено військовим трибуналом (Южно-Уральского ВО) до 25 років виправно-трудових робіт у таборі.^[7]

Remove ads

Реабілітація

17 березня 1956 р. після смерті Сталіна художника було реабілітовано.

Після повернення до Києва продовжує малювати, однак відійшов від принципів і теоретичних настанов бойчукізму й дотримується методу соціалістичного реалізму. Малює низку полотен пейзажного жанру — «Вид на Дніпро», «Київський пейзаж» та інші. Побоюючись репресій, відмовився від виставково-творчої діяльності й припиняє спілкування з колишніми друзями. Художник-бойчукіст О.Кравченко згадував, що на відкритті його першої персональної виставки в Києві 1967 року, Кирило Гвоздик у приватній розмові з досадою спитав «І навіщо здався тобі отой бойчукізм?».

Зі слів мистецтвознавця Б. Лобановського: «…до самої смерті, закрившись в майстерні, (К.Гвоздик) нескінченно переписував нові невідомі шедеври», які не були збережені після смерті художника.

Помер 20 липня 1981 року в Києві, поховано на Байковому кладовищі.

Виставки

1924 р. — Професійна виставка секції 130 Всерабіса (Київ);
1927 р. — І виставка Одеської філії АРМУ (Одеса);
1927 р. — І Всеукраїнська виставка АРМУ (Харків);
1927 р. — Всеукраїнська ювілейна виставка, присвячена 10-річчю Жовтня (Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ);
1927 р. — Ювілейна виставка мистецтва народів СРСР (Москва);
1928 р. — XVI Міжнародна виставка мистецтв (Венеція);
1929 р. — Всеукраїнська театральна виставка (Київ);
1930 р. — Виставка «Мистецтво Радянської України» (Харків);
1931 р. — Виставка художників України, Азербайджану, Вірменії (Москва);
1931 р. — Виставка радянського мистецтва (Цюрих);
1932 р. — Виставка художників України, Азербайджану, Вірменії (Москва);
1932 р. — Виставка радянського мистецтва (Японія).

Remove ads

Твори

Пастухи. — 1927. П., темпера. 100×145. НХМУ.
Радіо на селі. — 1928. П., темпера. 126×158. НХМУ.
Мітинг. — Кін. 1920-х рр. П., темпера. 141×157. НХМУ.
Селяни на полі. — 1929. П., темпера. 48×37. НХМУ.
Розгром поміщицької садиби. — 1928. Фреска. Селянський санаторій ім. ВУЦВК в Одесі — не збереглася.
Оранка. — 1929. Фреска. Селянський санаторій ім. ВУЦВК в Одесі — не збереглася.
Сніданок комунарів — (1929).
Свято врожаю. — 1934. Фреска у фоє Харківського Червонозаводського театру — не збереглася.