Генріх Семирадський

Генріх (Іпполі́тович) Семира́дський, Генрик Семирадзький (пол. Henryk Siemiradzki; 12 (24) жовтня 1843(18431024), Новобілгород (нині селище Печеніги), Харківська губернія, Російська імперія — 23 серпня 1902, Стшалкув (Лодзинське воєводство)) — польсько-український художник, представник пізнього монументального академізму^[3]. Працював переважно в Римі^[4].

Генріх Семирадський Генрик Семирадзький
Henryk Siemiradzki
фотопортрет
При народженні	Генріх Семирадський
Народження	12 (24) жовтня 1843  Новобєлгород, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія або Харків, Російська імперія
Смерть	23 серпня 1902(1902-08-23)[1][2][…] (58 років)
	с. Стшалкув (Лодзинське воєводство) Новорадомського повіту Пьотрковської губернії, тепер Польща
Поховання	Крипта заслужених на Скалці
Національність	поляк
Країна	Королівство Польське
Жанр	портрет, історичні, біблійні композиції
Навчання	Петербурзька Академія мистецтв
Вчитель	Безперчий Дмитро Іванович
Діяльність	художник
Напрямок	академізм, салонне мистецтво
Роки творчості	1864 — 1901
Вплив	художники Брюллов, Безперчий
Працівник	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Член	Познанське товариство приятелів наук і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied
Твори	Світочі християнства
Батько	Hipolit Siemiradzkid
Мати	Michalina Prószyńskad
У шлюбі з	Maria Prószyńskad
Брати, сестри	Maria Obrąpalskad
Роботи в колекції	Національний музей у Кракові, Третьяковська галерея, Російський музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей Білорусі, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Художня галерея Єльського університету, Державний історичний музей, Детройтський інститут мистецтв, Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького, Pereslavl-Zalessky Museum-Preserved, Королівський замок на Вавелі, Закарпатський художній музей імені Йосипа Бокшая і Харківський художній музей
Нагороди	Петербурзька академія мистецтв
Автограф
Генріх Семирадський у Вікісховищі

Життєпис

Народився в селі Новобілгород (нині селище Печеніги) біля Харкова в польській родині, син офіцера на службі в царської армії^[4].

Його батьки Гіпполіт та Міхаліна Семирадські були в добрих стосунках з видатним правознавцем і письменником Антоном Григоровичем Станіславським у часи його роботи в Харківському університеті.^[5]

Освіту здобував у Харківській гімназії та Харківському університеті, де закінчив фізико-математичний факультет.

Навчався малюнку в харківського майстра Дмитра Безперчого (1825—1913) — одного з наймолодших учнів Карла Брюллова, останнього з української групи брюлловців. Художник Безперчий зберіг заповіти академізму Брюллова й зумів прищепити їх наперекір духові часу молодому Семирадському, що серед розпалу боротьби з класичністю та академізмом залишився блискучим академістом.

Мав хист до живопису змалку, тому перебрався в Петербург, де навчався в Академії мистецтв. За успіхи в навчанні дістав державну стипендію на шість років і можливість стажуватися за кордоном. Рік працював у місті Мюнхен (1871), де навчався в Карла фон Пілоті. З 1873 року він у Римі. Тоді саме дістав звання академіка й одружився з Марією Прушинською.

Жив і працював головно за кордоном, але виконував замовлення і в Російській імперії. Найзначніше з них — стінопис північного крила на хорах храму Христа Спасителя у Москві.

За багатофігурну композицію «Світочі християнства», що зображала першомучеників християнства в добу імператора Нерона, дістав звання професора Петербурзької Академії мистецтв. Картину привезли на Всесвітню виставку до Парижа у 1878 році, де вона мала успіх, а художник отримав орден Почесного легіону. Професор Петербурзької академії, почесний член Римської, Берлінської, Паризької й Туринської академій. Свого часу дуже популярний художник; слава його успішно конкурувала зі славою Яна Матейка. Є автором збереженої досі театральної завіси «Парнас» Львівського оперного театру.

Саркофаг Генріха Семирадського у крипті заслужених на Скалці у Кракові

У 1901 році Семирадський захворів і втратив мову. Восени він зустрівся у Лодзі з Генриком Сенкевичем. Незадовго до смерті за згодою лікарів він виїхав до Стшалково і там помер. Його поховали на Повонзківському цвинтарі у Варшаві. 24 вересня 1903 року прах був перенесений у крипту заслужених на Скалці в Кракові. Після похорону в Кракові пройшли урочисті заходи, які стали знаком подяки за подаровані художником свої картини Національному музею у Кракові.

Ушанування

• У Львові 1910 року вуличку, що сполучає сучасні вулиці Гіпсову та Коновальця, названо на пошанування Генріха Семирадського.
• 27 жовтня 2015 року в Харкові на будівлі бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відкрито пам'ятну таблицю на пошанування Генріха Семирадського.
• До дня народження Генріха Семирадського у 2015 році у північному корпусі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відкрито Художню галерею імені Генріха Семирадського, де регулярно проводяться мистецькі заходи й виставки^[6]. З ініціативи галереї планувалося встановлення ще однієї меморіальної дошки на честь художника^[7].
• 29 січня 2025 року з нагоди 220-річчя Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна біля входу у галерею у північному корпусі університету відкрито пам'ятник Генріху Семирадському^[8]. Пам'ятник створений ще у 2021 році, однак його встановлення та відкриття відклали через карантинні обмеження та повномасштабне вторгнення.

Вибрані твори

Полотна на сюжети зі стародавньої історії, а також євангельські сюжети

• «Діоген розбиває свою чашу» (1868)
• «Довіра Александра Македонського до лікаря Філіппа» (1870), Національний художній музей Республіки Білорусь, Мінськ
• «Римська оргія» (1872), Державний Російський музей, Санкт-Петербург
• «Гонителі християн біля входу до катакомб» (1874), приватна збірка, Москва
• «Грішниця» (1875), Державний Російський музей, Санкт-Петербург
• «Світочі християнства» (1876), Національний музей, Краків
• «Вхід Христа до Єрусалима» (1876)
• «Хрещення Господнє» (1878)
• «За прикладом богів» (1879), Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая, Ужгород
• «Ставок зі скульптурою Відпочинок Фавна» (1881), Національний музей, Варшава
• «Давній танець серед мечів» (1881), Державна Третьяковська галерея, Москва
• «Римська ідилія» (1885)
• «Христос у домі Марфи й Марії» (1886), Державний Російський музей, Санкт-Петербург
• «Фріна на святі Посейдона в Елефсіні» (1889)
• «Ісаврійські пірати, що продають свою здобич» (1889), Харківський художній музей, Харків
• «Спокуса святого Єроніма» (1889)
• «Свято Вакха» (1890)
• «Христос і самаритянка» (1890)
• «Парісів суд» (1892)
• «Дірцея на римському цирку» (1898) та ін.

Інші історичні полотна

• «Шопен у князя Радзивілла» (1887, з історії Польщі)
• «Тризна воїнів Святослава» (1884, історії Київської Русі)

Полотна побутового жанру

• «Відпочинок. Селянка» (1890)

Галерея

• 
  Поцілунок за прикладом богів (Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького)
• 
  Воїни Святослава приносять полонених у жертву поганським богам під час облоги Доростола
• 
  Автопортрет Г. Семірадського (близько 1876)
• 
  Христос і самаритянка, 1890. Львівська галерея мистецтв.
• 
  Зала Семирадського в Національному музеї у Кракові
• 
  Великий театр у Львові
• 
  Танок серед мечів (1880)
• 
  Христос та грішниця (1873)
• 
  Ніч Івана Купала (1880)
• 
  Похорони вождя русів (1883)
• 
  Христос в домі Марії та Марти (1886)
• 
  Талісман (1880)
• 
  Занавіс театру Юліуша Словацького в Кракові
• 
  Занавіс театру опери та балету у Львові
• 
  Світочі християнства (1877)
• 
  Християнська Дірке (1897)
• 
  Фріна на святі Посейдона в Елефсіні (1889)