Герасимов Іван Олександрович

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Герасимов.

Іва́н Олекса́ндрович Гера́симов (8 серпня 1921, Пестрівка, Стерлітамацький повіт, Башкирська АРСР, Російська РФСР — 4 червня 2008, Київ) — генерал армії, голова ради Організації ветеранів України (з 1991). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1986 роках, член ЦК КПРС у 1986—1989 роках. Член ЦК КПУ в 1976—1990 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ з 10 червня 1977 по 15 квітня 1980. Член Політбюро ЦК КПУ з 15 квітня 1980 по 18 жовтня 1989 року. Депутат ВР СРСР VIII—XI скликань (у 1973—1989 роках). Народний депутат Верховної Ради України від КПУ.

Іван Олександрович Герасимов
Ім'я при народженні	Герасимов Іван Олександрович
Народився	8 серпня 1921(1921-08-08) Пестрівка, Стерлітамацький повіт, Башкирська АРСР,  РРФСР
Помер	4 червня 2008(2008-06-04) (86 років) Київ,  Україна
Поховання	Кунцевський цвинтар
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	росіянин
Діяльність	народний депутат України
Alma mater	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Знання мов	російська
Учасник	Друга світова війна, німецько-радянська війна, радянсько-японська війна і операція «Дунай»
Членство	ЦК КПРС, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d], народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Військове звання	Генерал армії
Партія	КПУ
Нагороди	Почесна відзнака Президента України Іменна вогнепальна зброя

Народний депутат України
4-го скликання
Комуністична партія України	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
Комуністична партія України	25 травня 2006	—	23 листопада 2007
6-го скликання
Комуністична партія України	23 листопада 2007	—	4 червня 2008

Біографія

Народився 8 серпня 1921; росіянин; син Олександр (1945) — російський генерал-лейтенант, військовослужбовець Збройних сил РФ; дочка Ольга (1947) — працівник МВС РФ; дочка Наталя (1951) — викладач.

Освіта: Військова академія бронетанкових і механізованих військ (1955); Військова академія Генштабу ЗС СРСР (1966).

З серпня 1938 — в Червоній армії. До 1940 року — курсант Ульяновського бронетанкового училища.

У 1940—1945 роках — командир взводу Одеського військового округу, командир танкової роти Південного і Південно-Західного фронтів, командир танкового батальйону Північно-Кавказького фронту, командир танкового полку Воронезького, 1-го Українського фронту, начальник штабу танкової бригади 2-го Далекосхідного фронту. Член ВКП(б) з 1942 року.

У 1945—1950 роках — начальник штабу танкового полку, командир танкового полку Ленінградського військового округу.

У 1950—1955 роках — слухач Військової академії бронетанкових і механізованих військ, м. Москва.

У 1955—1958 роках — заступник командира мотострілецької дивізії. У березні 1958 — березні 1959 року — командир 112-ї мотострілецької дивізії. У березні 1959 — вересні 1964 року — командир 37-ї танкової дивізії 6-ї гвардійської танкової армії Київського військового округу.

У 1964—1966 роках — слухач Військової академії Генштабу ЗС СРСР.

З липня 1966 року — начальник відділу бойової підготовки, з квітня 1967 року — начальник штабу — заступник командувача, з жовтня 1968 по листопад 1971 року — командувач 1-ї гвардійської танкової армії Групи радянських військ у Німеччині.

У листопаді 1971—1972 роках — 1-й заступник командувача військ Прикарпатського військового округа.

У січні 1973 — червні 1975 року — командувач Північної групи військ.

У червні 1975 — серпні 1984 року — командувач військ Червонопрапорного Київського військового округу.

У вересні 1984 — січні 1989 року — головнокомандувач військ Південно-Західного напрямку.

У січні 1989—1992 роках — військовий інспектор-радник, головний інспектор Головної інспекції Міністерства оборони СРСР.

З 1991 року — голова ради Організації ветеранів України.

03.1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 1 в списку. На час виборів: голова ради Організації ветеранів України (місто Київ), безпартійний^[4].

Народний депутат України IV скликання 04.2002 — 04.2006 від КПУ, № 3 в списку. На час виборів: голова Ради Організації ветеранів України, безпартійний. Член фракції комуністів (з 05.2002). Заступник голови Комітету у справах, пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 06.2002).

Народний депутат України V скликання 04.2006-11.2007 від КПУ, № 3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ.

Народний депутат України VI скликання з грудня 2007 р., обраний за списками КПУ. Обіймав посаду голови підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту ветеранів війни та праці, інших громадян похилого віку Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Голова Головної редколегії «Книга пам'яті України» (до 08.2006). Президент Інституту європейської безпеки і конверсії.

Помер 4 червня 2008 у Києві та похований у Москві на Кунцевському кладовищі^[5].

Нагороди

• Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (27 жовтня 1999) — за мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років, визначний особистий внесок у розвиток ветеранського руху в Україні^[6]
• Орден Богдана Хмельницького I ступеня (04.1999)^[7]
• Орден Богдана Хмельницького II ступеня (03.1997)^[8]
• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (05.1995)^[9]
• Два ордени Леніна,
• Орден Жовтневої революції,
• Три ордени Червоного Прапора,
• Два ордени Червоної Зірки,
• Орден Вітчизняної війни I ступеня,
• Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ст.
• 50 медалей.
• Почесна відзнака Президента України (10.1994)^[10].
• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (2001)^[11]
• Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (I кат.).

Захоплення: спорт.

Пам'ять

9 травня 2010 року на будівлі міністерства оборони в Києві була відкрита меморіальна дошка пам'яті Герасимова Івана Олександровича. Автори: Сидорук Олесь та Крилов Борис.