Гербовецький Успенський монастир

Гербовецький Успенський монастир (рум. Mănăstirea Hîrbovăț) — чоловічий монастир Унгенської та Ниспоренської єпархії Молдовсько-Кишинівської митрополії Російської православної церкви в селі Гербовець (Хирбовець) Калараського району Молдови.

Гербовецький Успенський монастир

47°20′02″ пн. ш. 28°18′39″ сх. д.

Гербовецький Успенський монастир у Вікісховищі

Історія

За переказами, монастир був заснований у XVII столітті як скит ченцями Бершадського Преображенського монастиря, що втікали від переслідування з боку уніатів. Згідно з легендою один із цих ченців на ім'я Іоаннікій був горбатий (рум. гырбовит), що і дало назву монастирю. У 1730 році скит був відновлений (за іншою версією, заснований) боярином Костянтином Карпузом. Тоді ж було збудовано дерев'яну Успенську церкву^[1].

Скит був тричі спалений турками та татарами^[2]. Під час останньої пожежі 1812 року було втрачено весь монастирський архів. У 1813 році скит увійшов до складу новоствореної Кишинівської та Хотинської єпархії Російської православної церкви і перетворений на позаштатний гуртожильний монастир^[1].

У 1816 році коштом начальника кишинівської жандармерії Стефана Лупу (що пізніше прийняв схиму з ім'ям Серапіон) був побудований кам'яний Успенський храм. У 1860—1872 у монастирі перебував на спокої колишній архієпископ Могилівський Анатолій (Мартинівський). Тут він помер і був похований^[1]. За архімандритів Ієронімі та Нафанаїлі було збудовано кам'яний собор Зіслання Святого Духа, освячений у 1870 році^[2]. У 1872 в монастирі відкрито духовне училище^[1].

1954 року в монастирі було 120 ченців. У 1962 році монастир ліквідовано радянською владою. Монастирське майно було конфісковано. Книги, ікони та церковне начиння вивезли та спалили на околиці села. Частину книг та начиння вдалося врятувати ігумену Веніаміну (Гросу)^[1].

У 1960-1980-х роках у приміщеннях монастиря розташовувалася школа для психічно хворих дітей. В Успенській церкві було влаштовано склад, а в Свято-Духівській церкві — клуб^[1]. У 1988—1989 роках шкільна адміністрація розпочала відновлення монастиря. У 1992 році школу було закрито^[2]. Наказом Міністерства науки і освіти Республіки Молдова від 11 червня 1993 року будівлі монастиря повернуто Церкві. Рішенням Священного синоду Російської православної церкви від 5 травня 1995 року монастир було знову відкрито^[1].

Настоятелі

• Архімандрит Серафим (1805—1827)
• Архімандрит Іоаннікій (1827—1851)
• Архімандрит Митрофан (1851—1852)
• Архімандрит Тихін (1852—1853)
• Ігумен Геронтій (1853—1857)
• Архімандрит Ієронім (1857—1863)
• Архімандрит Нафанаїл (1863—1873)
• Архімандрит Серафим (1873—1875)
• Ігумен Леонід (1875—1879)
• Архімандрит Іларіон (1879—1885)
• Ігумен Сінісій (1885—1887)
• Ігумен Ісая (1887—1888)
• Ієромонах Никодим (1888—1890)
• Архімандрит Паїсій (1890—1891)
• Ігумен Леонід (1891—1893)
• Архімандрит Інокентій (1893—1906)
• Архімандрит Феогност (1906)
• Архімандрит Феогност (1918)
• Ігумен Серафим (до 1992)
• Ігумен Нікандр (Мунтяну)
• Архімандрит Іоанн (Мошнегуцу)^[3]
• Ігумен Сава (Бурдужа)
• Архімандрит Спірідон (Марин)

Рішенням Священного Синоду від 26 грудня 2012 року на посаді священноархімандрита монастиря затверджено єпископа Унгенського і Ніспоренського Петра (Мустяце)^[4].

На грошах та марках

• 
  Банкнота 50 лей
• 
  Пам'ятна монета 50 лей (2000 рік)
• 
  Молдавська марка (2000 рік)

Див. також

• Гербовецька ікона Божої Матері