Яків Геровський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Геровський.

Яків Геровський (24 жовтня 1794, с. Новий Яжів, нині с. Новий Яр, Яворівський район, Львівська область — 5 вересня 1850, Львів) — український педагог, релігійний та громадський діяч, священник УГКЦ. Професор, доктор богослов'я (1836), ректор Львівського університету у 1841–1842 роках.

отець-доктор Яків Геровський
Народився	24 жовтня 1794(1794-10-24) Новий Яжів
Помер	5 вересня 1850(1850-09-05) (55 років) Львів
Поховання	Жовківський цвинтар і Личаківський цвинтар
Громадянство	Австрійська імперія
Національність	українець
Діяльність	педагог
Alma mater	Львівський університет
Науковий ступінь	доктор богослов'я
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Титул	доктор богослов'я
Посада	ректор Львівського університету
Термін	1841—1842
Попередник	Юзеф Райнер
Наступник	Єжи Гольцґетан
Конфесія	УГКЦ
Батько	Симеон
Мати	Катерина

Життєпис

Народився 24 жовтня 1794 року^[1] в с. Новий Яжів на Яворівщині) в сім'ї Симеона (дяка, сільського вчителя) та Катерини (з Лозинських) Геровських.

Філософію та три перших роки теології студіював у Львівському університеті. За рішенням Львівської консисторії УГКЦ, яка в порозумінні з віденською владою почала місійну діяльність серед слов'ян Австрійської імперії після Віденського конгресу, був висланий до Хорватії. Тут у місті Крижевці у 1817 році прийняв священничі свячення^[1]. Через рік повернувся до Львова, у 1818–1819 закінчив 4-й курс теології. Зразу після цього був висланий до Далмації. В 1820–1822 роках в Шибенику викладав біблійні науки та догматику в новоутвореній духовній семінарії. З перемишльським каноніком Олексієм Ступницьким провадив місійну працю серед православних, вживаючи переважно сербської мови. Трагічна смерть О. Ступницького у 1822 році викликала його переїзд до Відня, де продовжив вивчати догматику. Через рік був викликаний до Львова суплентом при кафедрі Нового Заповіту. В 1826 році як професор став завідувачем кафедри. У 1836 році став доктором теології.

Тричі був деканом богословського факультету (1837, 1841, 1845), у 1841–1842 роках був ректором Львівського університету. В 1841 році став почесним каноніком Перемишльської капітули УГКЦ, в 1846 — радником львівської консисторії УГКЦ. Як професор мав посаду просинодального екзаменатора трьох львівських консисторій УГКЦ. Був улюбленцем студентів.

Не залишив жодної публікації. Австрофіл, значної ролі в громадсько-політичному житті не відігравав. У 1848 році був головою Жовківського виділу Головної Руської Ради. Очолював групу професорів, які протестували проти впровадження з нового навчального року польської мови для викладання. Серед тодішнього українства залишився у пам'яті як шляхетний, жертовний, заслужений педагог.

Був священиком церкви Святого Миколая у Львові^[2].

Помер у Львові 5 вересня 1850 року^[1]. Спочатку був похований на Жовківському цвинтарі (або Папарівка) — колишньому цвинтарі у Львові, тепер не існує, розташована залізнична станція Підзамче). Під час будівництва залізничної станції (двірця) у 1860-х роках могилу, пам'ятник було перенесено на Личаківський цвинтар^[3][2][4].