Говоров Володимир Леонідович

Володимир Леонідович Говоров (нар. 18 жовтня 1924(19241018), місто Одеса — 13 серпня 2006, місто Москва) — радянський військовий діяч, командувач військ Прибалтійського і Московського військових округів, головнокомандувач військ Далекого Сходу, головний інспектор Міністерства оборони СРСР — заступник міністра оборони СРСР, начальник Цивільної оборони СРСР — заступник міністра оборони СРСР, генерал армії (28.10.1977). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1976—1981 роках. Член ЦК КПРС у 1981—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 8—11-го скликань. Народний депутат СРСР (1989—1991). Герой Радянського Союзу (17.10.1984).

Говоров Володимир Леонідович
Народився	18 жовтня 1924(1924-10-18)  Одеса, Українська СРР, СРСР
Помер	13 серпня 2006(2006-08-13) (81 рік)  Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР,  Росія
Національність	росіянин
Діяльність	військовослужбовець, політик, Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Alma mater	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Знання мов	російська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС і Громадська палата РФ першого складу (2006-2008)d
Роки активності	з 1942
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання	генерал і генерал армії
Партія	КПРС
Батько	Говоров Леонід Олександрович
Діти	Leonid Vladimirovich Govorovd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Говоров.

Життєпис

Народився в родині військового Леоніда Говорова.

У Червоній армії з 1942 року. У 1943 році закінчив прискорений курс Рязанського артилерійського училища. Учасник німецько-радянської війни з жовтня 1943 року. Воював на Ленінградському та 2-му Прибалтійському фронтах: командиром вогневого взводу, командиром артилерійської батареї.

Член ВКП(б) з 1946 року.

У 1946 році закінчив Вищу офіцерську артилерійську школу. У 1946 році служив командиром артилерійського дивізіону.

У 1946—1949 роках — слухач Військової академії імені Фрунзе.

У 1949—1952 роках — заступник командира механізованого полку Прибалтійського військового округу в місті Черняховськ Калінінградської області. З 1953 року — командир механізованого полку 11-ї армії Прибалтійського військового округу, з вересня 1955 року — начальник штабу — заступник командира механізованої дивізії Прибалтійського військового округу.

З вересня 1958 по червень 1961 року — командир 57-ї гвардійської мотострілецької дивізії 8-ї гвардійської армії Групи радянських військ у Німеччині.

У 1961—1963 роках — слухач Військової академії Генерального штабу, яку закінчив із золотою медаллю.

З вересня 1963 року — начальник штабу — 1-й заступник командувача 2-ї гвардійської танкової армії Групи радянських військ у Німеччині.

У липні 1967 — травні 1969 року — командувач 2-ї гвардійської танкової армії Групи радянських військ у Німеччині.

28 травня 1969 — червень 1971 року — 1-й заступник головнокомандувача Групи радянських військ у Німеччині.

У червні 1971 — липні 1972 року — командувач військ Прибалтійського військового округу.

У липні 1972 — листопаді 1980 року — командувач військ Московського військового округу та начальник гарнізону міста Москви.

У листопаді 1980 — червні 1984 року — головнокомандувач військ Далекого Сходу. До складу військ входили Забайкальський і Далекосхідний військові округи, Тихоокеанський флот, а також 41-а армія, розташована на території Монгольської Народної Республіки.

У червні 1984 — серпні 1986 року — головний інспектор Міністерства оборони СРСР — заступник міністра оборони СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1984 року за великий внесок у справу підвищення бойової готовності військ, вміле керівництво частинами, з'єднаннями і об'єднаннями, особисту мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, і в зв'язку з 60-річчям від дня народження генералу армії Говорову Володимиру Леонідовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

У серпні 1986 — серпні 1991 року — начальник Цивільної оборони СРСР — заступник міністра оборони СРСР.

З січня 1992 року — у відставці в Москві.

З липня 1994 року — голова Комітету загальноросійської громадської організації ветеранів війни. З 2001 року — голова Російського комітету ветеранів війни і військової служби. Був членом Громадської палати Російської Федерації (2005—2006), почесним віце-президентом Всесвітньої федерації ветеранів війни.

Помер 13 серпня 2006 року. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі.

Військові звання

• полковник
• генерал-майор (6.05.1961)
• генерал-лейтенант (25.12.1967)
• генерал-полковник (29.04.1970)
• генерал армії (28.10.1977)

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (17.10.1984)
• два ордени Леніна (1980, 17.10.1984)
• орден Вітчизняної війни І ст. (1985)
• орден Вітчизняної війни ІІ ст. (1944)
• два ордени Червоного Прапора (1967, 1972)
• орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІ ст. (1983)
• орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ст. (1975)
• орден «За заслуги перед Вітчизною» IІІ ст. (Російська Федерація) (19.10.1999)
• орден Пошани (Російська Федерація) (2004)
• орден Дружби (Російська Федерація) (25.11.1994)
• орден «9 вересня 1944 року» з мечами (Болгарія)
• медалі
• Почесний громадянин міста Улан-Уде