Голобородько Володимир Ілліч

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голобородько.

Володимир Ілліч Голобородько (*7 червня 1940(19400607), с. Галиця, Ніжинський район, Чернігівська область) — український журналіст, письменник-сатирик. Член Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, а також Товариства професіональних літераторів «Москва». Член УРП (з 1990); помічник Народного депутата України (з 1996); редактор газети «Незалежність» (з червня 1999); оглядач газети «Правда України».

Голобородько Володимир Ілліч
Народився	7 червня 1940(1940-06-07) (85 років) Галиця
Громадянство	СРСР→ Україна
Діяльність	журналіст письменник
Знання мов	українська
Членство	Національна спілка журналістів України
Висловлювання у Вікіцитатах

Освіта

• Запорізьке (Верхньохортицьке) педагогічне училище (1959—1962), викладач політехнічного навчання;^[1]
• Московський державний університет імені Ломоносова, філософський факультет (1964—1970), філософ, викладач філософії;
• Московський державний університет імені Ломоносова, історичний факультет (2 курси).

Кар'єра[2]

З 08.1957 по 10.1958 рр. — бетонник, газозварник, Свердловський завод великопанельного домобудування, Луганської області.

З 12.1958 по 08.1959 рр. — газозварник, Запорізький комбінат будівельних деталей.

З 1959 по 1962 рр. — студент Запорізького (Верхньохортицького) педагогічного училища.

З 08.1962 по 10.1962 рр. — вчитель праці, Запорізького спеціального інтернату № 3.

З 1962 по 1965 рр. — служба в армії, м. Москва.

З 1965 по 1970 рр. — вчитель праці, фізкультури та малювання, Полівановська 8-річна школа Подольського району Московської області.

З 1970 по 1973 рр. — завідувач відділу мистецтва, роз'їзний редактор, заступник головного секретаря, газета «Літературна Україна», журнал «Вітчизна».

З 1973 р. — заступник головного секретаря, «Літературна газета», м. Москва.

З 12.1973 по 04.1974 рр. — роздавач інструментів Московського заводу ім. Калініна.

З 04.1974 по 08.1974 рр. — старший редактор газети «Молодой ленинец», м. Калуга.

З 01.1975 по 07.1976 рр. — електрогазозварник, БУ ТЕЦ-25, м. Москва.

З 08.1976 по 04.1982 рр. — викладач естетики й права, ТУ № 150.

З 08.1978 р. — літератор, сатирик профільного товариства літераторів «Москва».

З 1978 по 1988 рр. — редактор, рецензент видавництва «Молода гвардія».

З 1984 по 1985 рр. — рецензент газети «Літературна Росія».

З 11.1990 по 09.1991 рр. — головний редактор газети «Самостійна Україна».

З 1993 р. — завідувач літературної частини в театрі, актор, комерційний директор театру ЗС України.

З 04.1995 по 04.1999 рр. — політичний оглядач та літературний редактор газети «Вісті з України» («Український форум»).

Сім'я

Батько Ілля Григорович (1917—1985) — учитель історії, географії;

Мати Ганна Григорівна (1919—1994) — учитель української та російської мов і літератури;

Старший син Андрій (1970) — помічник капітана річкового флоту, моторист;

Молодший син Ярослав (1990).

Правозахисна діяльність

З початку 60-х — у правозахисному русі. В 1970-80-ті зазнав переслідувань, змушений жити за межами України.

Член КПРС (1965—1974), виключений партійним комітетом Спілки письменників України за антирадянську пропаганду та агітацію, наклепи на КПРС і особисто на В. Леніна, розкладання молодих літераторів.

Громадська діяльність

Член Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих (1989). Член НСЖУ (з 1995), товариства професіональних літераторів «Москва» (1978).

Лауреат клубу «12 стульев» («Літературна газета», 1982).

Творчість

Автор:

• збірка афоризмів (1968, 1986, «самвидав»),
• Книга афоризмів і сатиричних мініатюр «Тези й антитези» (1993),
• збірник поезій «Нетрадиційний сонет» (1999),
• збірник поезій «Святі бажання» (2000),
• добірки поезій, прози в багатьох збірках (Київ, Берлін, Москва, Таллінн, Софія).

Інше

Володів білоруською мовою. Захоплювався: народознавством, краєзнавством, історією, філософією, літературою, мистецтвом та наукою.

Посилання

• Голобородько Володимир Ілліч [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] rada.gov.ua
• Володимиру Голобородьку — 70 [Архівовано 9 квітня 2022 у Wayback Machine.] // «Отчий поріг». Число 6 (102), 2010. — Стор. 2