Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Горбаренко Петро Спиридонович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Горбаре́нко Петро́ Спиридо́нович (*1 травня 1935, с. Кам'янече, Підвисоцького району, Київської області — †4 листопада 1987, м. Вінниця) — український журналіст, публіцист, літератор, краєзнавець. Заслужений журналіст України (1987).
Член НСЖУ з 1961 року. Делегат V з'їзду Спілки журналістів України (1982).
Журналістський псевдонім — Петро Герасименко.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Трудове життя розпочав 1954 року гірничим робітником очисного вибою у вугільній шахті на Донбасі, паралельно навчаючись у Криворізькому гірничорудному інституті.
У журналістиці дебютував наприкінці 1955 як літпрацівник шахтарської багатотиражки. Після переїзду в 1956 році до Західної України очолив відділ сільського господарства районної газети «Ленінське слово» (смт. Обертин Станіславської області). Згодом обіймав посади відповідального секретаря, заступника редактора, редактора низки газет у Кіровоградській та Вінницькій областях.
1964 року поступив на гуманітарне відділення (спеціальність: українська мова і література) загальнонаукового факультету Вінницького державного педагогічного інституту імені М.Островського.
У 1966 перевівся на заочне відділення філологічного факультету (відділ української мови та літератури) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою у 1970 році. Петру Горбаренку як кращому студентові курсу було запропоновано поступити до аспірантури. Його науковим керівником став учений зі світовим ім'ям Кононенко П. П., за чийого сприяння Петро Горбаренко ще в студентські роки підготував і опублікував дві монографічні праці з краєзнавчої тематики. Однак через сімейні обставини змушений був відмовитися від цієї перспективи й повернутися на Вінниччину до буденної газетярської роботи.[1]
Понад тридцять років ім'я його з'являлось на сторінках районних (Бершадь, Липовець, Михайлов[ru], Новоархангельськ, Обертин, Тиврів, Тростянець, Тульчин), обласних (Вінниця, Кіровоград, Станіслав), республіканських (Київ) та всесоюзних (Москва) видань.
Майже два десятиліття віддав він роботі у «Вінницькій правді»:[2]
- 1968 — 1974 — власний кореспондент,
- 1974 — і до самої смерті (1987) — завідувач відділів партійного життя, промисловості, сільського господарства.
Похований на Алеї Слави Центрального міського кладовища Вінниці.[3]
Remove ads
Творчість
Петро Горбаренко[4] — автор історичної повісті, кількох збірок поезій і оповідань, однієї художньо-документальної, двох художньо-публицістичних книг, двох монографій та багатьох публікацій у періодиці з краєзнавчої тематики, а також численних журнальних («Советская потребительская кооперация», «Соціалістична культура», «Хлібороб України», «Україна») та газетних («Вінницька правда», «Комсомольське плем'я», «Правда», «Прикарпатська правда», «Радянська Україна», «Сільські вісті» тощо) есе, нарисів, інтерв'ю, репортажів і статей.
Доробок
- Лірика: збірка поезій (1969).
- О. Х. Новаківський: худ.—документальна книга (1972).
- Оповідки діда Спиридона: збірка оповідань (1973).
- Нестерварка: історична повість (1975).
- Хліборобській ініціативі — партійну підтримку: худ.—публицістична книга (1984).
- Причетність: худ.—публицістична книга (1985).
- Ветеран: поема (1987).
Remove ads
Нагороди, відзнаки
- Почесне звання «Заслужений журналіст України» (1987) — за вагомий особистий внесок у розвиток української журналістики, високу професійну майстерність.
- медаль «Ветеран праці» (1985).
- Лауреат журналістської премії імені Костянтина Гришина (1981 — перша премія).
- Переможець літературного конкурсу «Рівняння — на Прапор Перемоги» газети «Комсомольське плем'я» та Вінницького обласного комітету ДТСААФ (1975 — друга премія).
- низка нагород, дипломів, почесних грамот, подяк тощо (близько 30).
Посилання
- Національна спілка журналістів України [Архівовано 18 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- «Вінниччина»
Примітки
Джерела та література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads