Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Гориці (Переворський повіт)
село в Польщі З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Гориці (пол. Gorzyce) — село в Польщі, у гміні Триньча Переворського повіту Підкарпатського воєводства, на лівому березі Сяну. Населення — 1325 осіб (2011[1]).
.jpg)
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Вперше село згадується в 1589 р. як Воля Підсянська. Село було в королівській власності, через що наявні дані в податкових реєстрах. Село входило до Перемишльської землі Руського воєводства. В 1674 р. село складалося з двох частин: меншої — 34 будинки та більшої з 71 будинком. У 1723 р. Воля Підсянська поділена на два села — Ягелла і Гориці.
У 1893—1895 рр. був побудований цегляний будинок, у якому в 1895 р. була створена однокласна народна школа.
У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. На цей час місцеве українське населення лівобережного Надсяння після півтисячолітніх латинізації та полонізації залишилось у меншості. У 1892 році село належало до Ланьцутського повіту, налічувало 715 мешканців, з них 247 греко-католиків і 468 римо-католиків[2].
У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. На 1.01.1939 в селі було 1330 жителів, з них: 10 українців, 230 українців з польської мовою, 1060 поляків і 30 євреїв[3]. Село входило до Переворського повіту Львівського воєводства, гміна Триньча.
10 вересня 1939 р. село було зайняте німцями. Наприкінці липня 1944 р. Червона армія зайняла села і збудувала дерев'яний міст через Сян, який був спалений 26 жовтня 1945 р. під час бою з відділом УПА. 2 березня 1945 р. польські шовіністи розстріляли трьох греко-католиків в Волі Бухівської.
У 1945 року поляк Юзеф Войтина з Вільки Огризкової спалив церкву. У квітні 1945 р. з Гориці й Волі Бухівської вивезено до СРСР 181 українця з 39 будинків.
У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Remove ads
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][4]:
Церква
Узагальнити
Перспектива
Дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста збудована в 1723 р. в північній частині села. Визита канонічна в 1821 р. через Еп. Івана Снігурського. Визита канонічна в 1894 р. через Еп. Юліяна Пелеша. Церква відновлена і помальована в 1907 р. Церква спалена польськими шовіністами в 1945 р. Була парафіяльною церквою Канчуцького деканату (з 1920 р. — Сінявського деканату) Перемишльської єпархії УГКЦ. У 1830 р. до парафії належали також села Воля Бухівська, Тринча, Убішин і Ягелла (загалом — 531 греко-католик). У 1913 р. належали села Воля Бухівська, Тринча, Убішин, Глоговець, Вілька Огризкова, Вілька Малкова і Ягелла (загалом — 528 греко-католиків)[5]. У 1939 р. до парафії належали села Воля Бухівська, Тринча й Убішин (загалом — 630 греко-католиків).
- Парохи Парафії
- 1784-1789. Васильій Боярский
- 1789-1792. Іоаннь Ходаневич
- 1792-1794. Лукаш Мєжиньский
- 1794-1795. Альексий Качковський
- 1795-1811. Васильій Кубаєвич
- 1811. Васильій Льатошиньський
- 1811-1813. Іоаннь Хотинецкий
- 1813-1816. Іоаннь Крипякевич
- 1816-1821. Іоаннь Бальицкий
- 1821-1838. Никодай Льудкевич
- 1835. Іоаннь Більецкій
- 1835-1836. Михаиль Мучиньскій
- 1838-1841. Виктор Киверовичь
- 1842-1844. Антоній Криницкій
- 1844-1850. Юліян Кордасевич
- 1850-1853. Теодор Паньковській
- 1853-1857. Антоній Литиньскій
- 1857-1858. Николай Роздільскій
- 1858-1860. Михаиль Лисикевичь
- 1860-1874. Михаиль Кишакевичь
- 1874-1891. Викторь Кмицикевичь
- 1891-1894. Михаиль Сапрунь
- 1894-1895. Іоаннь Брилиньскій
- 1896-1902. Васильій Волошиньскіи
- 1902-1903. Іосифь Карановичь
- 1903-1945. Евстахій Кушнірь
Костел
У 1945 р. в центрі села в дерев'яному будинку німецької охорони створений костел «Благославите Серце Ісуса». 13 Вересня 1945 р. утворено парафію римо-католицьку.
У 1997—2001 рр. в центрі села збудовано цегляний костел, який був освячений 19 серпня 2001 року.
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads