Горонда

Горонда́, або Ґоронда^[1] — село в Україні, у Закарпатській області, Мукачівському районі, розташовується за 16 км від районного центру. Центр Горондівської громади.

село Горонда
Герб Горонди Прапор Горонди
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Мукачівський район
Тер. громада	Горондівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA21040070010034667
Основні дані
Засноване	1550
Населення	4500
Площа	4,31 км²
Густота населення	928,07 осіб/км²
Поштовий індекс	89656
Телефонний код	+380 3131
Географічні дані
Географічні координати	48°22′43″ пн. ш. 22°34′05″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	109 м
Водойми	канал "Серне"
Місцева влада
Адреса ради	с. Горонда, вул. Духновича, 64
Карта
Горонда
Горонда
Мапа
Горонда у Вікісховищі

Сучасність

У селі є середня школа, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека, дільнична лікарня, аптека, 2 церкви, стадіон, дитячий садок, торговий комплекс, магазини, ресторан, відділення зв'язку, функціонує залізнична станція, до районного центру курсують 3 автобуси. Сільську раду, протягом 19 років очолює сільський голова Туряниця І.І., який був ініціатором створення Горондівської ОТГ в складі сіл Горонда, Страбичово, Жнятино. Завдячуючи голові сільської ради Туряниця І.І. Горондівська ТГ, одна з кращих в Закарпатській області.

Історія

На території села були знайдені бронзові знаряддя праці епохи пізньої бронзи — раннього заліза (XI—X ст. до н. е.).

Перша згадка про Горонду в історичних документах припадає на 1550 рік.^[2]

У 1914 році в селі діяв пункт вишколу УСС. У березні — квітні 1919 року в селі встановлена угорська радянська влада.

Після вигнання нацистських окупантів (26 жовтня 1944 року) 40 жителів добровільно вступили до лав Червоної Армії, 9 — до складу 1-го Чехословацького армійського корпусу. 8 з них за бойові подвиги нагороджені орденами і медалями СРСР, 12 — загинули. В Горонді встановлено обеліск на честь односельців, які загинули у боротьбі з нацизмом.^[2] У 1991 році Горонда ввійшла до складу незалежної Української держави.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4010 осіб, з яких 1957 чоловіків та 2053 жінки.^[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3957 осіб.^[4]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[5]

Мова	Відсоток
українська	98,95 %
російська	0,70 %
угорська	0,30 %
молдовська	0,03 %

Релігія

Церква Різдва пр. Богородиці. 1894.

Про священика в селі згадують у 1672 р. Вперше про церкву йдеться в 1682 р. Згадка про дерев'яну церкву, збудовану в 1769 р. на старому місці, належить до 1775 року. Ця церква стояла аж до будівництва теперішньої мурованої церкви, яку почали будувати 1894 року за священика Ігнатія Уйгелія і спочатку присвятили св. Михайлу.

Щоб зібрати гроші на церкву, село вирубало і продало ліс. Крім того, грошовий внесок зробила кожна сім'я. Спорудження тривало близько 15 років. У 1893 р. йдеться про напівзбудовану церкву, на добудову якої губернатор Березького комітату Шандор Лоньої виділив 5000 форинтів, які окружний начальник Пінтер вручив пароху І. Уйгелію та кураторам.

Іконостас зробили в 1899 р., а престол взяли зі старої церкви. Посвятили церкву св. Михайлу. Останнє малювання інтер'єру здійснив Соколович за куратора Івана Русинка. В 1997 р. різьбяр із Приборжавського Михайло Росада виготовив новий престол.

У 1998 р. зробили ремонт. До західного та південного входів прибудували пишні портики.

Мурована церква належала від початку 1920-х років православним, що почали переважати в селі, але в 1926 р. була повернута разом з фарою греко-католицькій єпархії, як її майно. (Після цього православна община за три дні вибудувала церкву розмірами 24: 8 м, яку, очевидно, розібрали з приходом радянської влади.)

Туристичні місця

- бронзові знаряддя праці епохи пізньої бронзи — раннього заліза (XI—X ст. до н. е.).

- храм Різдва пр. Богородиці. 1894.