Горєлов Лев Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Горєлов.

Лев Миколайович Горєлов (рос. Лев Николаевич Горелов; 2 серпня 1922, д. Кстіщі, Калузька губернія — 29 грудня 2018^[1]) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант.

Горєлов Лев Миколайович
Народився	2 серпня 1922(1922-08-02)  Кстищі (Калузька область), Kozelsk Uyezdd, Калузька губернія, Російська СФРР
Помер	29 грудня 2018(2018-12-29) (96 років)  Одеса, Україна
Поховання	Другий християнський цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	воєначальник
Alma mater	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

У 1940 році був призваний в Червону Армію і направлений в 202-ю повітряно-десантну бригаду, яка перебувала в Хабаровську.

До 1943 року в бойових діях участі не брав, оскільки служив на Далекому Сході. У 1943 році закінчив курси «Постріл» Далекосхідного військового округу. З 1943 року-член ВЛКСМ.

Під час Другої світової війни брав участь в бойових діях на 3-му і 2-му Українських фронтах на посаді командира автоматної роти 357-го полку 114-ї повітряно-десантної дивізії.

Наказом № 15 / н від 22.04.1945 року по 114 гв. сд 9 гв. армії гвардії лейтенант Горєлов нагороджений орденом Червоної Зірки за відбиття контратаки противника в кількості 4 бронетранспортерів і автоматників та забезпечення оволодіння полком містом Кляйн Варасдорф.

Після війни продовжив службу в Повітрянодесантних військах. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе (1958).

З січня 1966 року по червень 1970 командир 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. Учасник введення радянських військ до Чехословаччини в 1968 році.

Всього за роки служби в ПДВ здійснив 511 стрибків з парашутом.

У 1970 році переведений з підвищенням з десантних в сухопутні війська, був призначений першим заступником командувача 14-ю армією в Кишинів.

Закінчив курси при Військовій академії Генерального штабу імені К. Є. Ворошилова (1973).

З жовтня 1975 по грудень 1979 року головний військовий радник Збройних сил в Демократичній Республіці Афганістан (ДРА). Виступив проти введення радянських військ в Афганістан.

У січні 1980 року отримав нове призначення на посаду заступника командувача військами Одеського військового округу по вищих навчальних закладах і позавійськовій підготовці. З 1984 року в запасі.

У 1985 році нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

З 1992 року заступник голови Комітету Одеської обласної Ради ветеранів. Почесний член Української Спілки ветеранів Афганістану.

Проживав в Одесі. Почесний громадянин міста Одеси.

Сім'я: Дружина Клавдія Пантелеївна, дочка Наталія і син Юрій.

Нагороди

• Три ордени Червоного Прапора
• Орден Вітчизняної війни I ступеня
• Чотири ордена Червоної Зірки
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня
• Медалі, в тому числі «За бойові заслуги».
• Орден Богдана Хмельницького (Україна) II ступеня (2004)