Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Грабець Любомир Омелянович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Любомир Омелянович Грабець (15 вересня 1942, Любачів — 17 вересня 2025, Коломия) — громадсько-політичний діяч, Сеньйор Пласту, член Конгресу Українських Націоналістів, педагог[1][2][3][4]. Лауреат республіканського конкурсу "Учитель України-91" (1991), відмінник народної освіти, кавалер пластового ордена Святого Юрія в сріблі (2017), Почесний громадянин Коломиї (2025, посмертно)[5][6][7].
.svg){kind=link}
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився 15 вересня 1942 року в місті Любачів у родині командувача ВО «Вінниця» групи «УПА-Південь» Омеляна Грабця та музиканта Галини Грабець з роду Тарновецьких, але за документами зазначений як уродженець села Слобода на Коломийщині через конспіративні мотиви[8].
До чотирьох років жив разом із мамою, поки не була заарештована й не відправлена на 25 років таборів. Згодом навчався в школі в селі Ковалівка, у коломийській школі № 5 імені Тараса Шевченка. Далі здобував освіту в Коломийському педучилищі на музичному відділенні, який закінчив у 1961 році.
Працював у Ковалівці вчителем музики та фізичного виховання, згодом вступив до Львівської консерваторії спочатку на заочну, а з 1963 року - на очне навчання[8][9]. Також заочно закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут імені Василя Стефаника в 1973 році[10].
У 1965 році організував студентський хор «Гомін» разом зі своїми друзями й взяв участь у відкритті пам'ятника Тарасу Шевченку в селі Шешори. Після цього Грабця викликали на збори, де йому закидали «неформальну діяльність». Восени 1965 року бюро ЛКСМУ Львівської консерваторії виключило його з комсомолу, а з консерваторії був відрахований[8][11].
Повернувся до Коломиї, пропрацював вчителем музики в Коломийській середній школі № 1 ім. В. Стефаника до 1990 року, поки не розпочав викладання в Коломийській ґімназії ім. М. Грушевського до 1994 року, де був завучем та заступником директора з виховної роботи[1][5][10].
У березні 1989 року у Любомира Грабця та інших коломийських пластунів зʼявилась ідея відродити Пласт у Коломиї. Тоді першими членами стали учні тодішньої ґімназії[2]. У 2001 році став упорядником (з Галиною Грабець) книжки "Командир групи УПА–Південь полковник «Батько»: Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини"[12].
З 1990 по 1994 рік був депутатом міської та з 1998 по 2006 рік обласної ради[10][11]. У 1994-1995 роках працював заввідділом з виховної роботи Івано-Франківського обласного управління освіти[11]. З 1995 по 2002 рік очолював Коломийський індустріальний-педагогічний технікум. У 2002-2004 роках працював заступником Коломийського міського голови, а в 2004-2007 роках був директором Коломийського будинку освіти[10].
У Коломийській середній школі № 1 ім. В. Стефаника створив музейний відділ "З шкільної парти до вершин мистецтва", який збирав інформацію про славних випускників цього навчального закладу; керував шкільними хорами, учнівським ансамблем сопілкарів «Калинонька» (з 1970), ансамблем скрипалів, вокальним ансамблем, які неодноразово ставали лауреатами всеукраїнських та всесоюзних фестивалів і конкурсів: І фестиваль дитячих драматичних колективів (1986), Всеукраїнський конкурс музиків (1989), а також взяла участь у міжнародному святкуванні ювілею Миколи Лисенка в 1992 році[13]. Був музичним керівником дитячої оперної студії при Коломийському палаці піонерів лауреатом всеукраїнського конкурсу; дириґентом народного самодіяльного хору «Родимий край» у с. Сопові Коломийського району (1995-2003).
Також був членом історичного клубу «Холодний Яр»[14].
У 1991 році став лауреатом республіканського конкурсу "Учитель України-91"[6].
У 2008-2021 роках викладав музичну грамоту та диригування у Дяківсько-катехитичному коледжі Коломийської єпархії УГКЦ.[15].
У 2022 році на 80-річний ювілей видав власну книгу "Щоб не було запізно!"[16].
17 вересня 2025 року відійшов у вічність на 83 році життя[2][17]. 18 вересня був похований на міському кладовищі на вул. Довбуша[15]. Прощання супроводжувалося під звуки трембіти, скрипки і оплески біля Церкви святого священномученика Йосафата УГКЦ[18].
Remove ads
Нагороди
- Учитель України-91 (1991)[6]
- Пластовий ордена Святого Юрія в сріблі (2017)[5]
- Значок «Відмінник народної освіти УРСР»[11]
- Почесний громадянин міста Коломиї (30 жовтня 2025, посмертно)[19]
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads