Греченко Василь Миколайович

Василь Миколайович Грече́нко (нар. 30 січня 1906, Кобеляки — пом. 14 вересня 1967, Харків) — український радянський художник театру; член Харківської організації Спілки художників України з 1947 року^[1]. Брат хорового диригента Костянтина Греченка.

Греченко Василь Миколайович
Народження	17 (30) січня 1906  Кобеляки, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть	14 вересня 1967(1967-09-14) (61 рік)
	Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	СРСР
Навчання	Харківський художній інститут
Вчитель	Хвостенко-Хвостов Олександр Веніамінович і Бурачек Микола Григорович
Діяльність	сценограф
Член	Національна спілка художників України
Брати, сестри	Греченко Костянтин Миколайович
Нагороди

Біографія

Народився 17 [30] січня 1906(19060130) року у місті Кобеляках (тепер Полтавська область, Україна). Впродовж 1926—1930 років навчався у Харківському художньому інституті (викладачі Олександр Хвостенко-Хвостов, Микола Бурачек)^[1].

Протягом 1930—1932 років працював художником Першого державного театру для дітей у Харкові^[1]. З 1933 року — у Харківському українському драматичному театрі імені Тараса Шевченка, з 1944 року — головний художник. Оформлював також вистави у Харківському театрі російської драми імені Олександра Пушкіна, Запорізькому музично-драматичному театрі імені Миколи Щорса, Челябінському театрі опери та балету імені Михайла Глінки.

Помер в Харкові 14 вересня 1967 року. Похований у Харкові на Другому міському цвинтарі.

Творчість

Оформив вистави:

Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка

• «Назар Стодоля» (1943), «Гайдамаки» (1961) за Тарасом Шевченком;
• «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького (1936);
• «Платон Кречет» (1936), «Приїздіть у Дзвінкове» (1946), «Калиновий гай» (1950), «Над Дніпром» (1961) Олександра Корнійчука;
• «Євгенія Гранде» за Оноре де Бальзаком (1940);
• «Талан» (1941), «Маруся Богуславка» (1962) Михайла Старицького;
• «Російські люди» Костянтина Симонова (1942);
• «Офіцер» Олексія Полторацького (1944);
• «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги (1946);
• «Генерал Ватутін» (1947), «Навіки разом» (1950) Любомира Дмитерка;
• «Не називаючи прізвищ» Василя Минка (1953);
• «Повія» за Панасом Мирним (1954);
• «Третя патетична» Миколи Погодіна (1958);
• «Камінний господар» Лесі Українки (1962);
• «Тарас Бульба» Івана Барабаша за Миколою Гоголем (1965);
• «Між зливами» Олександра Штейна (1966);

Харківський державний академічний російський драматичний театр імені Олександра Пушкіна

• «Раки» Сергія Михалкова (1953);
• «Серце не прощає» Анатолія Софронова (1955);
• «До нових зустрічей» Олександра Гладкова (1955);
• «Домовий» Едуарда Вільде (1955);
• «Філумена Мартурано» Едуардо де Філіппо (1958);

оперна студія Харківського університету мистецтв

• «Паяци» Руджеро Леонкавалло (1950–1952).

Створив ескізи до вистав:

• «Наталка Полтавка» Івана Котляревського (1942);
• «Марія» Олександра Корнійчука (1947);
• «Цар Едіп» Софокла (1967).

Брав участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних мистецьких виставках з 1947 року. Персональні пройшли у Харкові у 1970 та 1972 роках.

Відзнаки

• Сталінська премія ІІ ступеня (1948; за оформлення вистави Любомира Дмитерка «Генерал Ватутін»);
• орден «Знак Пошани» (24 листопада 1960);
• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1953 року.