Григорій Іванович Кологривий

Григорій Іванович Кологривий (*перша чв. 18 ст. Глухів^[1]— †після 1781) — військовий та політичний діяч, прихильник автономії Гетьманщини.

Григорій Іванович Кологривий
Народився	перша чв. 18 ст. Глухів, Гетьманщина
Помер	після 1781
Підданство	Російська імперія
Національність	українець
Посада	осавул Генеральної Артилерії
Військове звання	осавул
Конфесія	православ'я
Батько	Іван Іванович Кологривий
Діти	Дочки: Тетяна (або ж Анастасія), ім'я другої невдоме

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кологривий.

Життєпис

Син значкового товариша Ніжинського полку Івана Івановича Кологривого.

Хутір Миронівка на карті середини 19ст.

Його дід, Іван Миронович Кологривий, народження року 1654-го, був осавулом Глухівської сотні Ніжинського полку. 13.2.1716 року Гетьман Іван Скоропадський, надав йому до його невеликого маєтку ще «шість дворів» від с. Пустогорода, з яких разом утворився хутір Миронівка, що до 1736 року рахувався за Іваном Кологривим, батьком Григорія. 11 березня 1728 року дід Григорія помер у власному дворі у Москві, на Китайгороді^[2].

Навчався в Києві (можливо у Чернігові). Службу розпочав хорунжим Генеральної артилерії. З канцеляриста піднявся до сотенного писаря й отамана Глухівської сотні та в 1749 році посів уряд осавула ґенеральної артилерії^[3][4]. 3 1750 року потрапив під слідство за висловлювання проти перебування військ Російської імперії у Гетьманщині. За часів гетьмана Кирила Розумовського став осавулом Генеральної артилерії (від 1759 року).

Фінансував спорудження у 1752-1767 рр. Спасо-Преображенської церкви в Глухові під наглядом головного архітектора міста Андрія Квасова (1720 – після 1770)^[5].

1768 року був відряджений президентом Малоросійської колегії Петром Рум'янцевим до Запорозької Січі втихомирити бунт сіроми, для чого використав як гамівний захід промову історично-політичного змісту на теми українського минулого, яка розглядається^[6] як пам'ятка тогочасного історичного мислення.

Був ктитором Михайлівської церкви в Глухові^[7][8].