Остик Григорій Станіславович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Григорій Остик.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Остик.

Григорій Станіславович (Стан(ь)кович) Остик (Осц(т)ік, Ост(ц)и(і)кович) гербу Труби (пом. 1519, Кєрнов) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського, маршалок двірський (господарський) (1492—1494), маршалок двірний (надвірний) (1494—1500; 1509—1519), воєвода троцький (1510—1519); староста анікштанський (1494—1500), мерецький (1494, 1495—1500, 1514), ушпольський^[lt] (1510—1519), пенянський^[lt] (1510—1519).

Григорій Станіславович Остик
Родовий герб Труби
Маршалок двірський (господарський)
1492 — 1494
Монарх:	Олександр Ягеллончик
Маршалок двірний (надвірний литовський)
10 травня 1494 — 14 липня 1500
Попередник:	Радзивілл Остікович
Наступник:	Михайло Глинський
Маршалок двірний (надвірний литовський)
1509 — 1519
Монарх:	Сигізмунд I Старий
Попередник:	Михайло Глинський
Наступник:	Юрій Іллініч
Троцький воєвода
1510 — 1519
Попередник:	Михайло Глинський
Наступник:	Юрій Іллініч
Народження:	не пізніше 1478  Тракай, Велике князівство Литовське
Смерть:	січень 1519 або 1518[1]  Кернаве, Віленський повіт[d], Віленське воєводство, Велике князівство Литовське
Країна:	Велике князівство Литовське
Рід:	Остиковичі
Батько:	Стан(ь)ко Остиковичd[2]
Шлюб:	Олександра Свірськаd[3] і Альжбета Глебовичd[4]
Діти:	Станіслав Остикd, Юрій Остик[d] і Григорій Остик[d]

Життєпис

Народився Григорій, імовірно, в 1470-х роках у Троках. Був сином намісника новогрудського Стан(ь)ка (Станіслава) Ости(і)ковича^[be-tarask], онуком каштеляна віленського Христина Ости(і)ка.

Політичну кар'єру розпочав при дворі великого князя литовського Олександра Ягеллончика. 1492 року став маршалком двірським (господарським), 10 травня 1494 року^[5], після запровадження посади маршалка двірного (надвірного) литовського, першим обійняв її. Тоді ж став старостою анікштанським^[6][7], отримав староство мерецьке, володів останнім з перервами протягом 1494, 1495—1500 та 1514 років^[8]. Був одним із найближчих соратників великого князя Олександра^[9].

Брав участь у московсько-литовських війнах (1487–1494, 1500–1503). У битві над Ведрошею 14 липня 1500 року, під час якої керував одним із відділів литовського війська, разом із гетьманом Костянтином Острозьким, Яном Літавором Хребтовичем, Міколаєм Глібовичем^[be], Міколаєм Радзивілом та іншими Григорій Остик потрапив до московського полону. У вересні 1507 року, після втечі з полону князя Костянтина Острозького, інших полонених закували в кайдани, а деяких великий князь московський Василій III хотів скарати на смерть, зокрема й Григорія Остика. Останній був звільнений з полону в квітні 1509 року^[10]. Вийти на волю допомогла вдова Олександра Ягеллончика, сестра Василія III, княгиня Олена^[11].

Після повернення з полону Остик повернув собі посаду двірного маршалка. 2 травня 1510 року^[12] Сигізмунд I Старий надав йому староства ушпольське та пенянське, підкресливши в документі надання, що ті староства тримав ще його дід Христин Остик^[6]. Навесні того ж року він, імовірно, перебував у складі литовської делегації в Кракові, яка обговорювала з польськими панами спільну боротьбу проти кримських татар^[11]. 20 червня цього року він став воєводою троцьким^[13].

1511 року разом із воєводою віленським Міколаєм Радзивілом Григорій Остик виступив проти княгині Олени, запідозривши її в бажанні втекти до брата в Москву; він унеможливив її поїздку до Браслава й змусив залишитися в Троках^[6].

Помер Григорій Остик у січні 1519 року в Кєрнові^[10].

Сім'я

Григорій Остик був одружений двічі. Вперше одружився наприкінці XV століття з Олександрою, донькою князя Петра Романовича Свірського. Подружжя мало трьох синів і доньку:

• Григорія^[be] (пом. 1557) — крайчого литовського, воєводу новогрудського, каштеляна віленського, старосту ковенського та упитського;
• Станіслава^[be] (пом. 1519) — крайчого литовського, воєводу полоцького, старосту пенянського й ушпольського;
• Юрія^[be] (пом. 1546) — маршалка господарського, державцю анікштанського, дарсуніського^[lt].
• Альжбету (Єлизавету) — дружину Міколая Станіславовича Кезґайла.

Другою дружиною Остика не раніше 1518 року стала вдова по Іванові Сапізі (пом. 1517) А(Е)льжбета (Єлизавета) (пом. між 1548 і 1552), донька воєводи полоцького Станіслава Глібовича^[pl]. Спільних дітей не мали^[6].

Маєтності

Дідичні маєтності Григорія Остика знаходилися переважно у Вількомирському повіті, де він володів Алантою^[lt] і Коварськом^[11]. Також, його володіння простягалися в Кєрновському, Упитському та Пенянському повітах. Наприкінці XV століття отримав як посаг за дружиною частину маєтку Мядель-Кобильнік (тепер — Нароч)^[11]. 1494 року отримав привілей на маєтки Ґєґужин^[lt] з Перелазами^[lt], данниками Пусікєвичами та пущу над Німаном. Привілеєм від 21 вересня 1499 року великий князь надав Остикові великі пущі на інфлянтському кордоні з двором і людьми, осілими над Віжуоною й дозволив йому локацію міста Ганусішки (тепер — Бальберішкіс^[lt])^[9]. Від тещі Олени з Довґірдів отримав запис у тестаменті на 50 данників у Спяглі, на Лучаю^[be] та Кривому (чи Красному). 1516 року придбав частини Ворнян^[be] у родичів дружини^[14]. Викупив також у належні канонікові Анджеєві (Андрієві) Свірському частини Сирмежа і Мяделя^[15]. За надану під час війни позичку він отримав від великого князя Дарсунішки, а 1517 року Сигізмунд I надав йому Мейшаґолу^[lt]; мав також землі біля Мушніків^[6][11].