Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Гризайль
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Гризáйль (фр. grisaille, від gris — «сірий») — техніка живопису, в якій зображення виконується виключно у відтінках сірого. Також гризайлем називається техніка монохромного емалювання в кераміці, та монохромний вітраж. Кінцевий твір, виконаний у цій техніці, також називається гризайлем.

Remove ads
Виконання
Твір у техніці гризайлю може бути самостійним зображенням, або попереднім підмальовком під олійний живопис — тоді художник покриває гризайль шарами кольорового лаку. Крім того, гризайль може слугувати підготовчим малюнком для гравюри. Часто гризайль імітує рельєф або скульптуру. Гризайлі можуть включати дещо ширшу колірну гаму. Виконані в коричневому кольорі, називаються брюнайлем, а виконані в зеленому кольорі, називаються вердалью[1].
Зазвичай гризайль виконується на темній основі. Кожен наступний шар малюнка світліший за попередній[2].
Також гризайлем називається техніка покриття кераміки (рідше металу) білою глазуррю. Товстіший шар глазурі дає білий колір, а тонший — сірий, що створює виразні світло-тіньові ефекти, посилює об'єми та тривимірність[1].
У вітражному мистецтві гризайлем називають одноколірні композиції зі скла[1].
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива

Монохромний живопис відомий здавна на Сході, зокрема живопис тушшю знаний приблизно з 650 року н. е. Він відомий як мо-шуй у Китаї, суйбокуґа або сумі-е в Японії та соомуква в Кореї[1].
Техніка гризайлю здобула популярність у західному живописі через ілюстрування рукописів, де зображення часто виконувалися чорнилом і розмивкою з обмеженим діапазоном кольорів. До відомих представників гризайлевого живопису належать митці XIII й XIV ст.: француз Жан Пуселль та англійський художник Метью Паріс. Ця техніка широко застосовувалася в скрипторіях по всій Ірландії та Північній Англії[1]. Гризайлі не були самостійними малюнками, а доповнювалися кольоровими ініціалами й рамками[3].
В епоху Проторенесансу Джотто використовував гризайль для малювання деяких своїх фресок у капелі Скровеньї у Падуї. Гризайль застосовувався художниками раннього нідерландського Відродження: Робертом Кампіном, Яном ван Ейком і Гуго ван дер Гусом, Гансом Мемлінгом, Ієронімом Босхом. Серед найвідоміших зразків гризайлю нідерландського Відродження — дві зовнішні панелі вівтаря Портінарі Гуго Ван Дер Гуса, що зображують архангела Гавриїла та Богородицю як кам'яні скульптури. Коли їх відправили до Італії в 1483 році, малюнки справили величезний вплив на художників флорентійського Відродження. Ієронім Босх використовував гризайль, щоб намалювати Створення на зовнішній стороні триптиха «Сад земних насолод»[1].
За Високого Відродження до гризайлю вдавалися Андреа Мантенья, Мікеланджело, а також Андреа дель Сарто. Протягом XVI ст. традиція малювання гризайлем підтримувалася в Нідерландах Мартеном ван Гемскерком, Пітером Брейгелем Старшим, далі її продовжили Гендрік Гольціус, Адріан ван де Венне, Ян ван Гоєн і Рембрандт[1]. Гризайлеві емалі були розроблені у XVI ст. у Франції Ліможською школою емальєрів. Серед найвідоміших практиків цієї техніки були члени родини Пеніко[4].
Наприкінці XVIII ст. до гризайлю вдавалися для імітації класичної скульптури в оздобленні стін і стелі[4].
Техніка також була популярна серед деяких художників XX ст., включаючи Альфреда Леслі, Чака Клоуза[4] та Пабло Пікассо[1].
Remove ads
Зразки гризайлю різних століть
- Вітраж-гризайль поряд з багатокольоровими вітражами, XIII ст. Собор Петра і Павла, Труа, Франція.
- «Троє магів перед Іродом», вітраж XV ст., Франція.
- Ієронім Босх, «Іван Богослов на острові Патмос», XIV ст. .
- Хрещення Христа. Фреска Андреа дель Сарто, в Монастирі делло Скальці, Флоренція (1511—1526)
- Джозеф Райт, «Озеро із замком на пагорбі», 1787 р.
- Міхал Стахович, «Присяга Костюшка», 1818 р.
- Юхан Крістіан Даль, «Вид на Свіноюсьце», 1840 р.
- Герман Плоєр, «Пастух з козами біля водопою», до 1911 р.
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads