Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Грошовий обіг РРФСР та СРСР
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
У статті показана статистика грошового обігу радянського карбованця, грошової одиниці РРФСР (1917—1922) та СРСР (1922—1991).
Обіг радянського карбованця
Узагальнити
Перспектива
Історія обігу
1918—1921 роки для радянського грошового обігу відзначилися постійно зростаючою емісією радзнаків для покриття дефіциту державного бюджету, що виник через збільшенне видатків на оборону країни.[1] Якщо у 1918 році емісія радзнаків становила 33.6 млрд крб., то 1920-го вона збільшилася до 343.5 млрд крб. Вже 1919 року радзнаки стали основним видом грошей, які наприкінці громадянської війни становили 90 % усієї грошової маси РРФСР в обігу.[1]
Деномінації 1921 та 1922 років стали одним із заходів по зміцненню грошового обігу, номінальне скорочення грошової маси в обігу в 1 млн разів дозволило повернути грошовий рахунок від сотень тисяч і мільйонів карбованців до копійок та карбованців.[1] Введення в країні реформою 1922—1924 років твердої валюти у червінцях та карзначейських білетах стабілізувало грошовий обіг й зупинило інфляційний процес та забезпечило відбудову народного господарства. Станом на кінець 1925 року: червінці в обігу становили 57.2 %, казначейські білети 30.6 % і розмінна монета 12.2 %.[2] Така будова грошової маси повною мірою відповідала потребам платіжного обігу. У період завершення грошової реформи, через постійне зростання товарообігу, емісія грошових знаків значно збільшилася. Так, якщо на 1 лютого 1924 року в обігу знаходилося грошових знаків у червінцях всього на 286.6 млн крб., то на 1 грудня 1925 року обсяг грошової маси складав вже 722.3 млн крб. Однак зростання грошової маси пропорційно потребам товарообігу у ті роки не призвело до знецінення карбованця.[2]
Відмова від політики НЕПу, насильницька колективізація, надзвичайно витратна й малоефективна форсована індустріалізація наприкінці 1920-х—початку 1930-х років негативно вплинули на грошовий обіг, повністю розоривши бюджет держави.[3] Його великий дефіцит компенсували підвищенням цін та емісією, що, відповідно призвело до знецінення карбованця. Тільки за період 1927—1937 років грошова маса в обігу збільшилася у 8 раз, темпи приросту маси грошей були більше темпів приросту продукції промисловості на 24 %.[4] Проведені в середині 1930-х років заходи по скороченню дефіциту бюджету, збільшенню товарного фонду держави та підвищенню виробництва сільськогосподарської продукції — дозволили у деякій мірі покращити грошовий обіг. Однак різке збільшення витрат держави у 1938—1940 роках на виробництво військової техніки та утримання армії — знову призвело до складної ситуації в грошовому обігу, через що надлишок грошей в обігу до середини 1940 року становив 9—10 млрд крб.[3]
Під час Німецько-радянської війни кількість грошей в обігу збільшилася з 18.4 млрд крб., на 1 червня 1941 року, до 73.9 млрд крб., на кінець 1945 року, таким чином кількість надлишкових грошей складала 35 млрд крб.[5] Надлишок грошей у обігу, що утворився в роки війни, зосередження великих грошових накопичень в окремих осіб, а також збільшення державного боргу — були перешкодою для зміцнення карбованця та скасування карткової системи.[5] Щоб привести кількість грошей в обігу у відповідність до нормальних потреб господарського обороту, збалансувати грошові доходи та витрати населення, звільнити бюджетні кошти для фінансування повоєнного відновлення та розвитку народного господарства — була проведена реформа, яка скоротила кількість грошей, станом на грудень 1947 року, у 4.6 рази.[5]
На 1 січня 1959 року в обігу знаходилося готівки на суму 61.8 млрд крб. За період з 1 січня 1953 по 1 січня 1959 роки — кількість грошей в обігу збільшилася на 25.4 млрд крб., або на 69.8 %.[6] Таким чином за період 1953—1959 років, без тимчасового зменшення кількості грошей у обігу 1960 року, середня грошова маса зросла вдвічі при зростанні товарообігу та купівельного фонду населення у 1.8 рази.[6]
Грошова реформа, що відбулася 1961 року, не торкалися глибинних основ грошової системи, що склалася на той час в країні: вона здійснювалася не з метою рішення проблем внутрішнього обігу грошей, а через необхідність ліквідувати накопичені диспропорції цін у сфері міжнародного обміну товарів.[6] Окрім цього реформа підвищила значимість в обігу казначейських білетів та розмінної монети. Якщо на 1 січня 1960 року емісія казначейських білетів становила 6.2 % до суми банківських білетів, то після реформи, станом на 1 січня 1963 року, їхня частка в обігу підвищилася до 55.5 %.[6] На цей час в СРСР практично 95 % всіх розрахунків вели готівкою, це вимагало значного обсягу купюр.
Останніми роками існування СРСР проблеми раціональної організації готівкового грошового обігу загострилися. За 1971—1985 роки кількість готівки зросла в 3.1 рази, вклади населення в ощадні каси — у 5.2 рази, тоді як виробництво товарів народного споживання — лише у 2 рази.[7]
У 1988 році почалося руйнування основ радянського грошового обігу. Згідно з оцінками фахівців, нормальний для СРСР приріст готівкової грошової маси не повинен був перевищувати 8 млрд руб. на рік.[7] Однак у 1988—1990 роках емісія практично подвоювалася щороку. У 1991 році в СРСР в обіг додатково було випущено готівки у 4.8 рази більше, ніж у 1989 році. Банкнотна емісія стала однією з головних причин, які спричинили інфляцію. Ціни відповідно зросли 1989 року — на 2.3 %, 1990 — на 5.4 %, 1991 — на 88.9 %. У 1992 році ціни зросли у 26 разів.[7]
Статистика за цифрами
Будова грошової маси в обігу РРФСР і СРСР 1921—1924 років
Купюрна будова готівкової грошової маси в обігу СРСР 1925—1991 років
Монетна будова грошової маси в обігу СРСР 1925—1991 років
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads