Гузар-Левицька Ольга

Ольга Гузар, у шлюбі Гузар-Левицька (нар. 1860, Завалів^[1] — пом. 1933, м. Винники)^[2]. — українська громадська діячка жіночого руху в Галичині, перекладачка драм українською мовою, друкувала свої листи до В. Барвінського у «Правді» 1878 р.^[3] Брала участь у національному русі, складала багаті жертви на церкви, товариства бідних. У «Просвіті» створила степендійний фонд свого імені^[1].

Ольга Гузар
Ім'я при народженні	Левицька Ольга Дмитрівна
Народилася	1860(1860) Завалів
Померла	1933(1933) Винники, Львівський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Національність	українка
Діяльність	перекладачка
Рід	Гузарі
Батько	Дмитро Гузар
Мати	Кароліна Гузар
У шлюбі з	Левицький Володимир Лукич
Діти	Ярослав Левицький Юрій Левицький Олена Левицька

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Левицька.

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Гузар.

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Ольга Гузар.

Життєпис

Ольга Гузар народилася у Завалові у родині пароха містечка Завалів о. Дмитра Гузара і була сестрою Лева Гузара — діда блаженнійшого Любомира Гузара. Її братом був Лев Гузар — дід кардинала Любомира Гузара.

Разом із чоловіком Володимиром Левицьким входила до найближчих знайомих Івана Франка^[4].

Перші власні твори Ольги Гузар-Левицької «На чужині» та «Правдива пригода» були опубліковані в альманаху «Перший вінок» у 1887 році.

Це видання ще до його виходу у світ високо оцінив сам Іван Франко у Змісті «Альманаху жіночого»^[5]:

Зміст «Альманаху жіночого», видаваного «Товариством руських женщин» в Станіславові під редакцією пані Наталії з Озаркевичів Кобринської, заповідається доволі цікаво. Крім праць белетристичних і відчитів о справі жіночій самої редакторки, будуть в нім поміщені прозові і поетичні твори пань Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Левицької, Михайлини Рошкевич, Юлії Шнайдер, Климентії Попович, Олесі Бажанської і др[угих].
Звертаємо увагу нашого жіноцтва на те видавництво і висказуємо щире бажання, щоб воно сталося гідним виразом того просвітнього руху, який від кількох літ почав проявлятися серед нашого жіноцтва. Дуже щасливою вважаємо гадку В[исоко]п[оважаної] пані редакторки помістити в «Альманаху» звістки про всіх руських женщин, котрі в наших часах так чи інакше виступали на публічну арену, будь то в літературі, будь в штуці, промислі чи в житті громадськім. Тільки по зібранні такого матеріалу могли б ми пізнати, чим досі були у нас женщини-русинки помимо дуже ще маленької стадії розвою, на якій вони досі стоять. Замічаємо також, що дальші матеріали для «Альманаху» можна ще надсилати на руки пані Кобринської в Болехові.

У жовтні 1896 р. чоловіка призначили нотарем у Винниках^[6], де родина Левицьких і проживала відтоді (у віллі кінця XIX ст., будинок зберігся дотепер — вул. Галицька, 11)^[7].

Альманах «Перший вінок» (1887) опублікував її оповідання «На чужині: Правдива пригода».

Джерела

• Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
• Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.